Якось мама мого чоловіка, свекруха моя, стала телефонувати Дмитрові щодня та простити, щоб ми приїхали до них в село в гості.

Свекруха казала, що дуже скучила за онуками, вже декілька місяців їх не бачила.

Ми не дуже хотіли їхати, адже дорога неблизька – майже 4 годин на автомобілі.

Старшому синові 4 роки, а молодшій донечці – майже 3.

З двома маленькими дітьми так непросто в дорозі, ми обоє це розуміли. Та мама чоловіка дуже просила приїхати, прямо наполягала на цьому, і ми погодилися приїхати до неї.

Чоловік відпросився на роботі і ми мали виїжджати в п’ятницю зранку в село, а повертатися звідти в понеділок вранці.

Подзвонили свекрусі відразу і сказали, щоб вона нас зустрічала, пояснили, коли маємо приїхати.

Свекруха зраділа, сказала, що чекатиме в нас, в п’ятницю тісто замісить, напече пирогів.

Ми купили подарунки матері Дмитра, сестрі чоловіка з дітьми та зятеві.

Я, звісно, приготувала гостинці – поїхали ми.

В п’ятницю зранку ми виїхали, але дорога була непроста: спочатку я сиділа на передньому сидінні, а потім менша донечка почала вередувати, за нею і син, мені довелося сісти ближче до них, щоб забавляти їх.

Ми декілька разів зупинялися, щоб діти погуляли, в обід заїхали в кафе поїсти. Загалом в дорозі провели ми мало не 8 годин.

Приїхали до матері чоловіка в село аж десь під вечір.

Мати Дмитра нас зустріла радісно, ми повечеряли та діти швидко лягли спати, адже були дуже втомлені в дорозі.

Зовиця моя Наталка з сім’єю жила поряд з мамою, але до нас не прийшла, бо було вже пізно, вони відпочивали.

А вранці Наталка прибігла до мами і сказала, щоб та швидко одягалася, адже зять вже чекає в машині.

Виявляється, рідна сестра зятя виходить заміж, у них сьогодні весілля. Свекруха, гарно одягнена, вийшла зі своєї кімнати і поспішила до доньки.

– Будьте, як вдома, – мовила нам, – там їжа є в холодильнику, я дещо приготувала. Помідори і капуста в погребі, там ще є консервація якась також, картопля теж в погребі, дістанете самі. А ти, сину, не забудь вчасно годувати курей та свиней.

І родичі поїхали. Ми з чоловіком були дуже здивовані.

Виявляється, що мати чоловіка добре знала, що буде весілля.

Чому не попередила нас, щоб ми іншого дня приїхали і не сталося такої ситуації?

Свекруха ж все знала, виходить. Хіба скучила за онуками?

Вони ще й прокинутися не встигли, а вона вже втекла, навіть не обтяжуючи себе якимись поясненнями.

А ввечері мама чоловіка подзвонила, сказала, що залишиться там ночувати, адже наступного дня вони гулятимуть теж і вона ввечері в неділю повернеться додому.

Я не можу передати, як я провела в чужому домі ці два дні з малими дітьми. Вони скрізь хочуть бігти, все беруть, а у бабусі все в хаті розкидано.

За дітьми потрібно ходити слідом щохвилини, пояснювати, що нічого брати не можна.

Чоловік сказав, що нам краще поїхати вже в неділю ввечері, якраз вночі діти спатимуть в дорозі і мені буде легше.

Ми стали збирати речі свої і дитячі і збиратися додому назад.

В неділю ввечері повернулася свекруха, ми якраз пакували сумки в машину, садили дітей.

Мати чоловіка була дуже незадоволеною, вона ще й здивувалася:

– Ви ж казали, що поїдете завтра вранці. Я з онуками так і не побачилася толком. Як це так? Не погостювали навіть, як люди?

– Якби ти, мамо, скучила так за онуками, то нікуди б не їхала, а сиділа з ними вдома. Там тобі і сестрі ми подарунки привезли, вони на терасі лежать. До побачення.

Ми поїхали додому, всю ніч діти спали, мені було спокійніше.

А свекруха дуже образилася на мене. А я сказала чоловікові, що до мами його більше не поїду з малими дітьми, якщо вона хоче побачити онуків нехай їде до нас сама.

Мати чоловіка досі зі мною не говорить, лише чоловікові моєму пару слів може холодно сказати і кожен раз додає, що в нього дружина не хороша.

Але в чому моя вина? Невже вона гарно вчинила?

КІНЕЦЬ.