Недавно я зустріла свою давню подругу, з якою ми товаришували ще у школі. Скільки часу минуло, аж не віриться. Зараз їй сорок три роки, а її донечці лише два. Юля дуже красива, доглянута жінка, ніхто не дасть їй більш як тридцять п’ять.

Вона зберегла фігуру й одягнена стильно та зі смаком. З першого погляду здавалась цілком щасливою та задоволеною життям. Коли ми пішли попити кави й розговорились, я зрозуміла, що моє перше враження – оманливе. Юля зізналась, що неабияк шкодує про те, що зважилась на материнство лише після сорока.

Вагітність проходила важко, як і самі пологи. Складно було повертатись до звичного способу життя. Від чоловіка допомоги ніякої. Він на шість років старший за мою подругу і догляд за дитиною для нього тягар, а не радість.

Каже, що не має часу та енергії на це і хоче спокою. У них так повелось, що хатні справи завжди були обов’язком дружини. Після народження донечки нічого не змінилось, лише до побутових клопотів, додались клопоти материнства.

Юля не раз просила чоловіка, щоб пішов погуляв з донькою, але кожного разу чула відмову. Мені стало шкода, що у них склались такі взаємини. А коли ти одна все тягнеш на своїх плечах, то не маєш змоги оцінити позитивні сторони батьківства.

Зараз модно спершу будувати кар’єру, жити для себе, а вже потім думати про народження дитини. Звісно, жінка теж повинна реалізуватись у професійній сфері, якщо має таке прагнення, але слід враховувати всі мінуси вагітності після тридцяти п’яти. З роками сил та енергії меншає, а діти потребують дуже багато уваги.

Хто б що не казав, але молоді люди швидше відновлюють сили та з більшим задоволенням бавляться зі своїми малюками, ніж людина старшого віку. Бувають винятки, але зазвичай історії пізнього материнства дуже схожі на історію моєї приятельки.

КІНЕЦЬ.