Марина жила зі свекром. Свекрухи та її чоловіка не стало п’ять років тому, сини виросли, роз’їхалися. Старший син, Стас, живе у сусідньому селі. Досі не одружений. Молодший син, Ігор, живе із дружиною по сусідству. Одружений, має дочку. Невістка Марини, Галя, сварлива баба, та ще й подейкують, що гуляє вона від чоловіка.

Та й дочку свою теж нагуляла. Ігор постійно їздить на заробітки до Польщі, вдома буває місяць на рік. Марина з невісткою намагається не спілкуватися. Не потрібні їй сkандали та плітки від Галини. Так і живуть… Якось до Марини прийшла дівчина з дитиною.

— Здрастуйте, я Ганна, дружина Ігоря, а це Коленька, його син, — представилася дівчина. Побачивши витріщені очі Марини та її свекра, додала, — я можу і штамп у паспорті показати. Ось. Діставши паспорт, вона віддала його Марині. — Ось паршивець, — тільки й сказав Семен Петрович, розглянувши документ. — А що не так? – здивувалася Ганна.

— Одружений він, доню, — сказала Марина. — Дружина з дочкою у сусідньому будинку живуть. А сам Ігор у Польщі, на заробітках. — Що мені робити, — розnлакалася Ганна. – Я ж будинок nродала, гроші йому всі дала, на розвиток біз несу. Він мені сказав, щоб я приїхала до вас жити.

— Якщо приїхала, то й тут житимеш, — сказав Семен Петрович. Галина, звичайно ж, пробувала пробитися до Ганни, влаштувати їй сkандал, але Марина зі свекром виставили сkандалістку за ворота і заборонили наближатися до Ганни. Через тиждень, провідати матір та діда, приїхав Стас. Побачив Ганну і так і завмер. Став частіше навідуватися до мами, потоваришував з Колею, та й з Ганною у них начебто щось намітилося.

За півроку повернувся Ігор. Відмовлятися від скоєного він не наважився. Але й розлучатися з Галиною не схотів. — Ти, Ганно, поїдеш, я тобі спочатку дам грошей. А гроші за твій будинок поверну частинами, — знайшов він рішення. — Це куди ти мого онука відправити хочеш? Нікуди вона не поїде! Зі мною залишиться! А ти, негіднику, пиши розписку, на всю су му, що виманив обманом у дівчини! – сказала Марина.

— Жодної розписки я писати не буду! — Будеш! А то прокляну! – твердо сказав дід. — Будеш! — лагідно сказав Стас, і твердою рукою, за шкірку, посадив брата за стіл. — Не плач донечко, все у нас з тобою налагодиться, — заспокоювала Ганну Марина, що nлакала від образи. — Ганно, а виходь за мене заміж, — сказав Стас. Та лише кивнула. — Ну ось, Марино, все життя мріяла про доньку. Ось дочка в тебе є, – усміхнувся Семен Петрович.