Прийшла найматись на роботу молода жінка. Розлучена, дитина у бабусі у під Києвом. Випробувальний термін минув, виконавча, спокійна. Звичайно, турбувало, що є 5-річний син (дитячі хвороби, бюлетені). Але клялася, що лікарняних не бере, тільки у разі дуже чогось серйозного.

Я її лишила. Вона хороша, чесна, грамотна, але колектив не приймає її. Травить, поїдом їдять і чому? Через те, що син у бабусі і їздить вона до нього раз-два на тиждень, іноді тиждень пропустить. Вранці з сином скайпом розмовляє, увечері, якщо є можливість теж. Така сучасна реальність.

Нині у неї з’явився чоловік. І що тут розпочалося! Травля пішла на новий виток. Я пристрасть, як не люблю таке. Викликала одну, пригрозила звільненням за довгий язик та неетичну поведінку.

Але притихли жінки тільки на деякий час і знову почали говорити — «зозуля», «проміняла на штани», «бабусю навантажує, а старенька з останніх сил доглядає за онуком».

А бабуся (мама її) — моя ровесниця, бадьора та весела. Рада, що онук поруч (дідуся не стало 5 років тому), тільки онук і допомагає втрату пережити. Та й нікого не слід хвилювати, домовилися дорослі люди і все.

Дівчину шкода приймає все близько до серця. Бухгалтерка її до сліз доводить. Вчора вона заяву подала, звільняється. Кажу їй: «Ти взагалі нікому не розповідай, що син у бабусі, що розлучена, мовчи і роби висновки».

Згадую радянське минуле, тоді норма була, щоб бабусі-дідусі з онуками займалися, гуртками ходили, книжки читали. А що зараз може більшість батьків дати своїм дітям, якщо вони працюють (то іпотека, машина, то відпочинок).

Яке спілкування, якщо дитина в дитячому садку ввечері прийшла, поїла і спати? Яке це спілкування? Може бабуся хоче, то й хай сидить із онуком.

Головне дурниці дитині не казати, що мама покинула та інше. Бабуся має всіляко підтримувати маму і оберігати онуків від довгих і гидких язиків.

КІНЕЦЬ.