Ольга збиралася поснідати, але раптом подзвонили у двері. «Дивно, хто так рано завітав?», — здивувалася вона. Відчинивши двері, вона не повірила своїм очам.

То був її колишній чоловік, з яким вони розлу чилися тридцять років тому. Він тоді знайшов собі коханку, яка завагітніла, залишив дружину з донькою та пішов до неї.

Донька давно вже подорослішала, вийшла заміж та поїхала до іншого міста. А Ольга залишилася жити сама в цій квартирі, яку вони з чоловіком разом купували, але після розлучення він залишив квартиру дружині з донькою та переїхав до kоханки. Платив аліменти, але Ольга виростила дочку майже одна.

У Віктора народилася у новій родині дочка, і він дбав про них. І ось за стільки років він зателефонував у двері квартири, де колись жив. — Ти мене пустиш? Мені нема де жити.

— А як же твоя дружина? -Ми з нею п’ять років тому розлучилися. Я винаймав квартиру, але зараз у мене грошей не залишилося, тому я вирішив тут трохи пожити. Якби мені було де жити, я не прийшов би.

Ользі, звичайно, це не дуже сподобалося, але вона погодилася його впустити. Звикла вона жити сама і вже не виносила присутності чоловіка вдома. Вони по черзі забиралися, прали, готували та почали звикати до цього.

Якось Олександр повернувся додому пізно, одразу пішов до себе в кімнату. Ольга чула якісь звуки зі спальні і зрозуміла, що Олександр погано почувається. Вона викликала швидку і доглядала його потім два тижні. А коли вона впала у дворі і пошкодила ногу, вже Олександр доглядав її цілий місяць.

За цей час вони дуже зблизилися. Наступного місяця Ольга мала ювілей, і до неї приїхали всі родичі та друзі. Олександр подарував їй величезний букет, а після відходу гостей допоміг їй усе прибрати та вимити. Тільки після цього він дістав з кишені обручку і зробив Ользі пропозицію. Ольга погодилася. За цей час вони знову стали рідними.

КІНЕЦЬ.