Андрій та Марина снідали на кухні, коли син вийшов зі своєї кімнати з якоюсь дівчиною. Що потім сталося у будинку, можна лише уявити

Недільний ранок. Андрій та Марина на кухні. Син-дипломник виходить зі своєї кімнати, за його спиною стоїть дівчина. Батьки впали у ступор. Картина маслом. Називається: «Припливли». — Тату, мамо, це Амалія! Вона житиме з нами! — Упевнено заявив він батькам. — Добре, — насилу вимовив Андрій…

— Не сподівався, що Пашка викине такий фокус! — вирував Андрій, коли молоді пішли. — Отже тепер ця «косметичка» буде нашою невісткою. Пашка з дипломом і ця з манікюрними ножицями…

Ну Пашка, ну видав. — Не думаю, щоб наш синок закохався в таку порожню дівчину, — заспокоювала його Марина. — Нас з тобою згадай. Як мене зустрів твій батько? «Ця медсестричка закохала в себе нашого балбіса!», говорив він, думаючи, що я не чую.

Охолонув, коли дізнався, що медсестрою я підробляю і навчаюсь у медінституті. — Зате тепер тато порошинки з тебе здуває, — усміхнувся чоловік. — «Мариночка каже…», «А як ти думаєш, Мариночка…», «Я Мариночці подарунок приготував…». Але ж це ми з тобою. А Пашка ще «зелений»! І потім порівняла себе з цією працівницею салону краси.

— Давай не поспішатимемо, — м’яко заперечила дружина. — Поспілкуємось. Спробуємо розібратися. Дізнатися дівчину краще. Але спілкуватися з молодими у них не дуже виходило. З ранку всі розбігалися у своїх справах, а ввечері молоді Павло з Ганною приходили пізно та втомлені.

Минуло два місяці. Павло захистив диплом, влаштувався працювати. І якось вони з Ганною, прийшли раніше. — Тату, мамо, ми з Ганною подали заяву до РАГСу. А ще ми винайняли квартиру і переїдемо туди жити. Дякую, що підтримали мене. Ви в мене найкращі батьки у світі!

— Хороших ми з тобою діток виховали, сват. – сказав Михайло Петрович Андрію Сергійовичу на весіллі. — Ганнуся, щоб оплатити моє ліkування, академвідпустку взяла, пішла працювати в салон краси, а твій Павло їй допомагав. Моя дочка за чоловіка все віддасть.

Готова за ним і у вогонь, і у воду. Діти це наша модифікована копія. Їм потрібна підтримка батьків. А батькам треба лише вірити у них. Не спрямовувати, а саме вірити та підтримувати.

КІНЕЦЬ.