Мої батьки самі родом із села і я все своє дитинство та юність провів там, допоки не настав час здобувати вищу освіту. Можна сказати, що це було моєю мрією. І я таки її здійснив, оскільки спочатку навчався в університеті, потім знайшов собі другу половинку та одружився в свої двадцять дев’ять. А в тридцять уже став батьком прекрасної донечки, якій нині чотири рочки.

Понад рік тому мого батька не стало. Він захворів на р _ак і довго боровся за життя, але перемогти страшну хворобу не зміг. Тато постійно лікувався якимись травами, а до лікарів іти відмовлявся. Тому і пішов з цього світу.

Мама сама залишилась у доволі великому будинку із величезним хазяйством. Я розумів, що із всім справлятись їй буде важко, тому і пропонував декілька разів переїхати до нас. Але вона і слухати такого не хотіла. Чомусь вважала, що у місті жити не зможе, та і що робити вона буде там без друзів та своїх домашніх тварин. А найбільше на таку відмову впливав осуд людей. А як же перетерпіти, що люди будуть обговорювати не засаджений огород та порожню хату?

Якщо донести до матері нічого не вдавалось, то потрібно було шукати інший вихід. Так я вирішив знайти якогось помічника в селі, який би допомагав у різних домашніх справах. А коли та людина таки прийшла на поміч, то моя мати влаштувала справжній скандал мені по телефону:

– Для чого ти приволік її сюди? Мені такі господині в хаті для чого? Сама вже ліпше із всім впораюсь. Ноги її тут більше не буде. А якщо ступить, то віником по плечах отримає.

Після цього я остаточно заплутався. От і як вирішити цю проблему? Я не хочу, аби мама так багато працювала та витрачала своє здоров’я. Допомога від сторонніх їй не підходить, а сам я переїхати не можу, оскільки тут моя робота, сім’я. Що робити зараз у селі?

Моя дружина переконує, що маму потрібно попри її невдоволення перевезти до нас. Нехай спочатку вона позлиться, а потім звикне і все буде добре. Поки я на такий крок не можу піти, тому що знаю мамин характер.

Тому кожного тижня доводиться їздити туди-сюди, аби щось допомогти їй, часто забираю до себе у гості. Можливо, ми ось так помаленьку і зможемо вирішити цю ситуацію?

КІНЕЦЬ.