Євгену виповнилося тридцять років. Лідія Іванівна була дуже рада, нарешті син одружився. Він був у матері єдиною дитиною. Євген виріс легковажним і сприйнятливим, і легко піддавався зовнішньому впливу. Все тому, що мати його з дитячих років опікала і не дала йому вирости справжнім чоловіком.

В юності він був досить освіченим і перспективним. Але потім призвичаївся до пива і цілий день грав у комп’ютерні ігри. Лідія Іванівна думала, що дружина сина матиме позитивний вплив на Євгена.

Марина виховувалася в звичайній родині, працювала перуkарем. У неї був один великий мінус, вона багато kурила. Після весілля свекруха подарувала молодим свою двокімнатну квартиру, а сама перебралася жити до своєї матері. Переїзд відбувся швидkо, Лідія Іванівна забрала з собою тільки свої речі, а все інше залишила молодим.

В життя подружжя свекруха ніколи не втручалася, так як вона працювала і доглядала за хво рою матір’ю. Як-то раз Лідія Іванівна поверталася з роботи і зустріла сусідку, з якою вони були приятельками. Вони трохи поговорили, і Лідія Іванівна попрямувала додому.

Сусідка наостанок сказала, що добре було б їй провідати сина. Слова приятельки насторожили Лідію Іванівну, і вона після того, як прийшла додому зателефонувала Євгенію і запитала, як у них справи. Син запевнив, що все добре.

Через тиждень Лідія Іванівна вирішила провідати молодих. Вона прийшла до них без попередження. Бідна жінка застигла на місці. Вона не впізнала своєї квартири. За пару місяців її чиста і затишна квартира стала походити на притон. Скрізь валялася брудний одяг, на кухні було повно недопалків і порожніх банок від пива, а в раковині красувалася гора брудного посуду.

Весь будинок був просякнутий сигаретним димом. Лідія Іванівна була дуже розсерджена на сина і невістку, і дала їм три дні, щоб вони звільнили квартиру. Коли Євген приніс ключі від будинку, мати сказала йому, що нітрохи не шkодує те, що зробила.

КІНЕЦЬ.