Я прийшов додому раніше за дружину. Вирішив якось порадувати її, поки Емма сама була на роботі я взявся забиратися в квартирі. Помив підлогу, вимив увесь посуд.

Встиг сходити до магазину та куnити всі продукти. Так дійшло навіть до вечері. Я люблю часто робити такі сюрпризи для дружини, моя Емма заслуговує на більше.

Тому намагаюся щоразу приготувати щось смачненьке. Раптом від вечері мене відвернув стукіт у двері. Я здивувався, бо ми сьогодні нікого не чекали. Відчиняю двері, але нікого не було у під’їзді.

Зате залишили візок . Я навіть злякався, вибіг надвір, але нікого поряд не було. Довелося затягувати коляску в будинок, у ній лежала маленька дівчинка, вона спала.

Поруч були документи на дитину та записка. У ній було сказано, що дитина нікому не належить, просили мене з дружиною виховати.

Я насправді злякався. Відразу ж зателефонував дружині Еммі, попросив її негайно приїхати додому. Налякана Емма прийшла, дівчинка вже прокинулася і почала плакати. Ми обидва не розуміли, хто ця дитина і чому її підкинули саме нам.

Своїх дітей у нас із дружиною ще не було, а у шлюбі ми три роки. Довелося викликати nоліцію. Поки ми на них чекали, то встигли заспокоїти дитину, навіть нагодувати молоком.

За цей час ми так прив’язалися до дівчинки, було страшно припустити, що тепер вона буде в дитячому будинkу зовсім одна. Тоді ми чітко вирішили цього ж вечора, що вдочеримо її.

Тоді розпочалися довгі місяці на збори документів. Ми думали про це щодня, сподівалися, що отримаємо нашу дівчинку назад.

І через півроку все вийшло, дитину нам віддали. Ми з Еммою вирішили, що для безпеки доньки краще переїхати до іншого міста.

Щоб у майбутньому ніхто не знайшов нашої доньки і не зруйнував родину. Так ми й зробили, nродали квартиру та куnили у новому місці. У новому місті у нас почалося інше життя.

КІНЕЦЬ.