Після того, як батьки прожили разом 21 рік, вони раптом розлучилися. Ми пішли з мамою та наразі винаймаємо квартиру. Через якийсь час вона знайомиться із сусідом, вони зав’язуються відносини.

Потім мама повідомила, що чекає дитину, їй до речі в 40 років! Мені на той момент було вже 18 років. Її теперішньому новому чоловікові 50 років.

Про те, що вони розписалися, вона мені жодного слова не сказала. Приховала цей факт.

Вона переїжджає до нього до однокімнатної квартири.

І мені виходить нема де жити! Я пропоную їй, щоб я повернулася до батька.

Вона начебто не проти. Але якраз напередодні цього переїзду я з нею посварилася, сказавши: «про що ти думала, коли вирішила залишити дитину в такому віці?».

При цьому мама мала хвороби. Пристойні проблеми із здоров’ям.

Мені не лише соромно, а й страшно від такої ситуації. І сказала їй: «А ти подумала, що буде за 10 років? На мене дитину залишите?».

Мама дуже образилася за ці слова. А я переїхала до батька. Після цього ми нормально не спілкувалися. Будь-яка моя спроба помиритися закінчується невдачею та ігноруванням з її боку. Мати сама на контакт не йде.

На додачу до всього вона звинувачує мене в тому, що я їй бажаю не жити.

Хоча це зовсім не так. Я вважаю, що я маю рацію. Але ми вже 2 роки не спілкуємось.

Не знаю, як вона там живе, і навіть хто народився у мене, чи сестра брат.

Як помиритись з мамою, не знаю. Думаю, що її ще накручує її теперішній чоловік.

КІНЕЦЬ.