Мама переписала заповіт, але образа в мене залишилася. Я випадково дізналася у розмові, що моя мама склала заповіт ще у 2012 році та відписала все своє майно моїй молодшій сестрі. Коли мама про це мені проговорилася, то відразу ж спитала мене: «А що ви тепер нам допомагати не будете?». Справа в тому, що я і мій син активно беремо участь у житті моїх похилих батьків. Їм по 84 роки. Продукти, лікарні, ремонти, поїздки до моря і просто мчимо до них за першим покликом.

Звісно, ми допомагати не перестали. Але в мене оселилася в душі якась образа за те, що не сказали про це. Зробили все за спиною та стільки років мовчали! Я, власне, і не претендую особливо. Ми з сестрою в рівних умовах перебуваємо, кожен живе окремо.

Батьки живуть самі. Але так неприємно. Коли б мені про це повідомили? Але нещодавно мама попросила відвезти її до нотаріуса, переписала на нас двох заповітів. Перед цим я зателефонувала сестрі і сказала, що мама хоче переписати заповіт.

Так, зараз, ніби справедливість, перемогла. А образа та недовіра до мами та сестри залишилися. Ми завжди збираємося все на всі свята та дні народження, і виходить як ніж у спину від найрідніших тобі людей. І зараз я дивлюся на них із недовірою.

Образа не пройшла і майбутня спадщина зовсім не тішить. Відразу пишу, що сварок між нами не було. Ревнощі у мами до мене були. Я завжди вважалася батьковою донькою, а вона дуже сердилась на це і про тата говорила всякі гидоти. Не можна так знищувати любов дітей до батьків.

І зараз я на них дивлюся зовсім іншими очима. Виходить, що близькі зовсім ніякі і не близькі. Почуваюся дуже погано і самотньо.

КІНЕЦЬ.