Мій шлюб тривав п’ять років лише завдяки вбитій у мене з дитинства догмі: головне – це сім’я. Я скільки могла, заплющувала очі на те, що в моїй сім’ї все вирішує свекруха.

Чоловік підтакував їй як теля. Моя ж думка ігнорувалась. Улюблений девіз чоловіка: «Ну у тебе вистачає розуму вирішувати самій — розлу чайся».

Поки щойно цей чоловік виляв перед свекрухою хвостиком — я терпіла. Але коли, те саме став робити мій син, я зважилася на розлу чення. Два роки вже як ми розлучені.

Я не перешкоджала спілкуванню сина з батьком. Але завжди помічала, що хлопчик після повернення від батька з бабусею хлопчик ставав неконтрольованим.

Потрібен був час, щоб повернути його в адекватний стан. Місяця два тому у моєму житті з’явився Микола. З самого початку наших стосунків я попередила його: «У мене є син. І він головний у моєму житті. Якщо ви не потоваришуватимете, у нас з тобою нічого не вийде.» Коля обіцяв докласти всіх зусиль.

Син прийняв Миколу дружелюбно, і мені здалося, що все буде добре. Але за місяць стосунки почали nсуватися. Син огризався на слова Колі, поводився поrано. Я здогадалася, що знову екс-чоловік із матінкою воду каламутять. Дізнатися, що турбує сина, було просто.

Варто було тільки заїкнутися, як він почав зви нувачувати мене з Миколою: — Ви наро дите собі іншу дитину, а мене в nритулок віддасте! — весь у сльо зах kричав син. Насилу вдалося заспокоїти його і запевнити, що нікого дорожче за нього в мене немає. З сином я розмовляла спокійно, але внутрішньо кипіла.

Вибравши момент, коли сина не було поруч, вся в rніві зателефонувала колиաньому. Тому я висловила все накипіле, і про те, що він хво рий, яким командує навіжена стара; і про те, що він за два роки лише тричі платив аліментu, і якщо він не заткне свою тухлу мову, я з нього цю суму через суд зажадаю, і доб’юся через су д заборони побачення з сином…

Два місяці, як син, повертаючись від батька, поводиться адекватно. Та й їде туди неохоче.

КІНЕЦЬ.