Ірина народила малюка. Хлопчик. Першій дівчинці вже п’ять років. Одразу зателефонувала до чоловіка. Але слухавку ніхто не брав. Подзвонила своїй матері.

– Мамочко, ти знову бабуся. Онук у тебе. Все добре. А ти не знаєш, де Андрій? Трубку не бере. Як там Євочка?

– Євочка зі мною. Андрій поїхав до матері. У них щось сталося. Я сама не зрозуміла. Привіз дитину і поїхав. І для малюка все привіз на виписку. Напевно, не скоро повернеться.

– Як це?

– Ти тільки не хвилюйся. Що тобі принести?

– Нічого не треба.

Іра замислилась. Що може статися у батьків Андрія. Вона вирішила подзвонити свекрусі. Трубки ніхто не брав. Видно й справді, щось серйозне. Добре, що Єва з бабусею. Щоб не сталося, міг і зателефонувати, дізнатися як я,  думала Іра. Тільки чоловік так і не зателефонував. Із пологового будинку її забирала мама. І поїхали вони теж до мами. Ключі від квартири були вдома, до пологового будинку Іра їх не брала. Квартира зачинена, чоловік не відповідає. Замкнуте коло.

За тиждень з’явився Андрій.

– Тут твої речі. Я подаю на розлучення, – раптом сказав чоловік.

– А що з батьками сталося?

– З батьками? Вони розлучаються. Вже роз’їхалися. І все через тебе.

– Через мене? Що ти таке кажеш? Та й розлучатися зі мною ти не маєш права. У нас щойно народився малюк. Чи не хочеш глянути?

– Це твоя дитина. Я його не хотів.

– Як це не хотів?

– Ну, спочатку хотів, а потім передумав. Мені зайві проблеми ні до чого. В мене нова жінка. Красива та струнка. І слава Богу, вона не хоче дітей.

– Нова? Ти як таке можеш казати?

– Не починай. Значить так! Розлучення і все. Сама на суді скажеш, що не проти. Зрозуміла. Квартира моя. І вона вже зайнята.

– Ах так! Ну добре. Після всіх слів, я сама не хочу з тобою більше жити. Пішов геть!

Андрій пішов.

– Доню, не хвилюйся. Тобі не можна. Проживемо. Місця мало, але нічого.

– Він у мене за все заплатить. Його батьки розлучилися через мене. Як таке може бути? А сам?

Батьки Андрія жили у передмісті у великій трикімнатній квартирі. Вона ще до весілля належала Івану Йосиповичу, батькові Андрія. А потім він отримав у спадок ще три квартири своїх батьків. Вони їх завжди здавали. І ще одну від рідної тітки, яку доглядав. Батько має п’ять квартир, які належать особисто йому. Мати має одну маленьку квартиру, в якій зараз проживає брат Андрія. Андрію батько купив квартиру, в якій він та Іра жили донедавна. Усі забезпечені. Гроші зі здавання квартир батько відкладав собі на нову машину. І ще в нього була мрія купити добрий будинок за містом. Онуки ростуть, свіже повітря. Тільки цьог не хотіла дружина.

– Народжує купу. Усе її дітям потім дістанеться. Усіх до нас на шию посадить, – раптом почала говорити вона,  дізнавшись про вагітність Іри.

А коли Іра була вже в пологовому будинку, знову почала розмову з чоловіком.

– Треба квартири поділити між дітьми.

– Ти мене на той світ відправляєш?

– Ні. Нехай у них буде дохід. Андрій роботу втратив. А Юрко ще студент. Їм гроші потрібніші.

– Андрію працювати треба. Втратив – знайде. Має сім’ю. А Юрко твій вічний студент. Третя освіта і ніде не працює. Поступить – кине. Поступить – кине. А він старший.

– Він не може знайти, що йому до вподоби. Йому б себе прогодувати.

– От і нехай годує. Мало ми їм допомагаємо. От не стане мене, тоді й нехай ділять. Тільки ось Юркові твоєму нічого, крім тієї квартири, де він живе, не світить. Я б допоміг, але бачу користь з нього нуль.

– Тобі навіщо ці гроші?

– Треба. Якщо ти себе старою вважаєш, то я ні. Мені п’ятдесят лише за два роки. Маю свої плани. І на відміну від дітей, я ще й працюю. А вони вже самі повинні утримувати себе.

– Не розумний ти.

– А хоч як називай.

– Знала я, що ти мого Юру не полюбиш. Даремно і заміж вийшла за тебе. Адже його батько пропонував знову зійтись.

– То розлучайся і йди до нього.

– От і розлучуся.

– Ну і добре. Не будеш моїм планам заважати.

Вони ще довго сварилис. Дружина згадувала колишнього. Приїхав Андрій, мати його викликала на допомогу. Вирішили удвох переконати батька. Але він був непохитний.

– Не подобається – розлучення.

Розлучення відбулося. А оскільки у квартирі батька матір навіть не прописана,  то їй довелося з’їхати до сина Юрія. Годувати та утримувати вічного студента.

Від Івана їм тепер грошей не перепадало. Та й Андрію батько перестав допомагати, коли дізнався, що в нього нова дружина, чи як там її ще назвати.

– Працюйте!

Андрій образився на батька. І на матір теж. Це ж мати все почала.

Іра сама подала на розлучення. Їх розлучили, але Андрій не сподівався, що вона подасть ще й на аліменти. На дітей та на себе. Він не відмовлявся платити, але не розраховував у такому розмірі. Намагався налагодити стосунки, але Іра відмовилася. З дітьми спілкуйся. Але спілкувався він мало, напевно, його “нова” заборонила.

Натомість Іван Йосипович почав часто приїжджати до онуків. А потім запросив їх на новосілля. Продав квартиру, де вони жили з колишньою дружиною та купив великий будинок. Все як і мріяв.

– Цей будинок для вас. Приїжджайте коли хочете. Дітям корисне свіже повітря. А можете взагалі сюди перебратися.

Вирішили, що Іра з дітьми переїде, а згодом буде видно.

Діти росли. Іра влаштувалася на роботу. Єва пішла до школи, Толік у садок. Ірі подобалося у цьому маленькому селі.

Іван Йосипович все частіше став пропадати у місті. Чи то справи, чи то робота. Мама Іри теж стала рідше приїжджати у гості. Звісно, у кожного своє життя. Та й Іра вже справляється одна.

На день народження Євочки вони приїхали разом. Якось дивно дивилися один на одного. Іра одразу помітила.

– Так. Я чогось не знаю? Розповідайте.

– Та розповідати нема чого. Ну…

– Гаразд. Досить ховатися. Іра, ми з твоєю мамою разом житимемо. Живемо…

– Так будете чи живете? – Іра вже здогадалася. Вона була рада за них.

– Будемо.

– Живемо.

Усі дружно засміялися.

– Ага. Будемо. Живемо. – радісно передражнила їх Іра. – Живіть. Весілля буде?

– Буде. В сімейному колі.

– Ну, хоч так.

Після весілля Іван оформив дарчу на будинок. Він тепер належить Ірі та онукам.

А для себе молодята купили ще один, поблизу.

Квартири, що залишилися, Іван Йосипович теж збирається віддати онукам.

КІНЕЦЬ.