Дідусь вирішив заповідати мені свою квартиру, він уже планує поїздку до нотаріуса разом зі мною, для нього важливо, щоб я не продавала нерухомість, а жила б там сама або здавала її більш-менш знайомим людям, його фотографії та записи також переходять до мене, дідусь попросив мене час від часу переглядати та перечитувати їх, щоб пам’ять про нього не згасала

Все моє дитинство нерозривно пов’язане з моїм дідусем по батькові. Ми разом гуляли лісом, їздили до нього в гараж, співали пісні на березі річки. Він годував мене своїми фірмовими макаронами по-флотськи, а потім показував мені фотографії своєї молодості. Ці спогади гріють мені душу у скрутну хвилину.

Нині мені 25 років. Я подорослішала, а дідусь, у свою чергу, сильно постарів. Ми обидва розуміємо, що люди не живуть вічно, а майно людини після її смерті не розчиняється у повітрі. Дідусь вирішив заповідати мені свою квартиру. Він уже планує поїздку до нотаріуса разом зі мною. Для нього важливо, щоб я не продавала нерухомість, а жила б там сама або здавала її більш-менш знайомим людям.

Його фотографії та записи також переходять до мене. Дідусь попросив мене час від часу переглядати та перечитувати їх, щоб пам’ять про нього не згасала. Поки про дідусеве рішення знали тільки ми вдвох, жодних проблем не виникало. Але незабаром звістка про це дійшла до моєї тітки – дідусиної дочки та тата сестри. Вона в цьому питанні не підтримала дідуся, бо вважала, що спадок має перейти безпосередньо до його дітей – їй та моєму батькові.

Що ще гірше, вона запропонувала виставити квартиру на продаж. Про її думку я дізналася через дідуся. Тобто особисто мені вона нічого не висловлювала. Мій тато, швидше за все, теж був не в курсі ситуації. Поки що я роблю перед тіткою вигляд, ніби ні про що не здогадуюсь. Але рано чи пізно треба буде викликати її на відверту розмову.

Я судомно вирішую, як мені організувати цю бесіду і загалом як бути у таких обставинах. На душі мені дуже тяжко. Вирішальне слово все ж таки за дідусем. Заповісти своє майно мені – це його воля, і вона не обговорюється. Квартиру я, звичайно ж, збережу, і вона буде відкрита для всіх рідних дідуся.

Але продати квартиру я нікому не дозволю. Його та мої родичі – дуже забезпечені люди, які ніколи не мали потреби в грошах. Отже, продаж квартири їм нічого не дасть. Поки що я сподіваюся, що ми з тіткою почуємо одна одну і що ситуація роз’ясниться, але вже скоро я почну переходити до практичних дій.


КІНЕЦЬ.