Мені 27 років, одружена 6 років, є синочок, працюю. Я виросла у неблагополучній родині. Батько мого дуже рано не стало, коли мені було 13 років. Потім я почала працювати рано і сподіватися на себе. У 15 років тримала сімейний бюджет, тобто мамину зарплату (оскільки вона не економна) та допомога по втраті годувальника. Сама їздила по продукти.

Маю брата, йому 29 років. Він і мама – несамостійні люди. Вони не прагнуть жити у комфорті, якось покращити житлові умови. Мати може не мити посуд, взагалі не прибиратися 3-5 днів. Для неї це норма. У них будинок звалився і вони живуть у пристройці, яку побудували абияк біля будинку, що звалився. Зараз ця пристройка теж тече, вогкість там, все смердить.

Я взяла кредит і брат трохи відклав, склалися грошима. Мій чоловік і мій брат не ладнають. Брат надто нудний і лізе, куди не треба, хоча не розуміє в будівництві нічого. Чоловіка мого це злить, ми сваримося з ним через це. Просто мені це вже набридло.

У мене ще такий брат – доки не штовхнула його, працювати не йшов. Гроші потрібні будуть, щоб купувати до будівництва матеріали. Чоловік мій вкладається, де треба. Сьогодні посварилися на цьому ґрунті. Він каже, що моя мати за нашим сином ніколи не дивилася, а тепер доводиться їй допомагати.

Мені, звісно, прикро, що в мене така сім’я. І мати нам з 15-16 років постійно говорила, що ми маємо їй дім збудувати, мовляв, чоловіка знайди такого, щоб рукастий був. За мого чоловіка жартує, щоб брат одружився, і щоб у нареченої квартира і машина була. Навіть не подумає, що потім мій чоловік буде думати про неї. Ніколи не думає, що каже.

По дому та з дитиною мені мама не допомагала. Він її навіть не слухає. І це так прикро, що я їй була байдужа. Вона не цікавилася, де я хочу вчитися, одразу мені після школи сказала: «Іди на безкоштовне навчання до проф. ліцею. Грошей не дам». А я зараз зі шкіри лізу, щоб їм допомогти побудувати будинок. Ще й вислуховую від чоловіка про це.

Якщо не допоможу, скаже, що погану дочку виростила. Але при цьому вона мого чоловіка навіть нормально зустріти та погодувати не може. І у гості після того, як я з’їхала жити окремо, не кликала жодного разу. Викинула усі мої речі. Зараз ми живемо на орендованій квартирі з його братами. Нерви на межі, засмучує все. А найбільше засмучує, що я з такої родини, що нічого не треба їм.

КІНЕЦЬ.