Коли мого батька не стало, мені довелося забрати маму до себе. Тоді це було правильне рішення, або таким просто здавалося. Мама мала однокімнатну квартиру, і ми з чоловіком і сином жили в такій же. Вирішили продати обидві, доклали та купили трикімнатну квартиру, але довелося жити всім разом.

На той момент усі працювали, вдома бували тільки вечорами та вихідними, тож сварок не було. У нас з’явилася ще дочка, і допомога мами була якраз до речі. Все змінилося, коли мама вийшла на пенсію, та підросли діти. Їм не подобалося, що бабуся втручається у їхні справи. Я намагалася мирити їх, але безуспішно.

Нині з нами живе лише дочка із чоловіком. Всі ми помітили, що мама стала агресивно поводитися, забувати багато елементарних речей. Я все списувала на вік, але потім вирішила показати її лікареві. Ледве вмовила, під приводом перевірити серце. Вона була впевнена, що ми їдемо до kардіолоrа.

Виписані ліки допомагали слабко. Якось мама спалила свій паспорт прямо у себе в кімнаті. Добре, що всі були вдома. Але через якийсь час вона звинуватила нашого зятя в тому, що це він так зробив, щоб позбавити її пенсії. Казала, що давно помічає, що ми крадемо в неї гроші та одяг.

Останньою краплею стало те, що мама почала ходити по сусідах і просити їсти. Могла в мороз вийти надвір роздягнена. Потім нічого не пам’ятала, як там опинилася. Я зрозуміла, що справа погана. А тут ще дочка сказала, що чекає дитину та поставила умову, що жити з маленькою дитиною з такою бабусею небезпечно.

Дійшло до того, що я приїжджала на таксі, бо дзвонила сусідка і казала, що у під’їзді пахне газом. Знову звернулася до лікаря та їй поставили діагноз – деменція. Довелося оформити її в будинок для людей похилого віку. Що мені довелося вислухати від родичів та знайомих, навіть переказувати не хочу.

Ніхто не схотів мене зрозуміти. Я регулярно відвідуваю матір, але вона або не впізнає мене, або плутає зі своєю сестрою. Мене й саму мучить совість, але я не бачу іншого виходу.

Боюся опинитися на старості років у такому ж становищі. Але одразу сказала дітям, щоб не терпіли, а здали до будинку для літніх людей.

КІНЕЦЬ.