Якось в сина моєї сусідки був день народження. Вона вирішила зробити йому сюрприз, спекла торт і поїхала до нього. На порозі її зустріла невістка. Поруч стояв син. Вони взяли торт, але матір в квартиру так і не запросили. Через щілину вона побачила, що там накритий святковий стіл, але матері в той день були не раді

У цю суботу я поверталася з магазину з продуктами та зустріла свою стару приятельку, яку останнім часом зустрічаю дуже рідко, хоча знаю її давно.

Вона йшла у справах і ми стали розмовляти дорогою з нею, багато чого могли розповісти одна одній, адже давно дуже не бачилися.

Колись ми, впродовж багатьох років, жили в одному будинку з Олесею.

Моя сусідка колишня Олеся запитала як у мене справи, розпитувала про маму мою.

Я розповіла їй головні новини і запитала, як вона, як її син Сергій?

Олеся замовкла і опустила очі вниз.

Потім вона мені неохоче відповіла, що про сина вона сама зараз нічого не знає.

Уже тривалий час з ним не спілкується і не має бажання відновлювати стосунки і спілкуватися з ним, вона ображена на нього дуже і все ніяк не може вибачити йому.

– Як це ні спілкуєтеся зі своїм рідним єдиним сином? Чому?

Це ж твій рідний єдиний син, у вас такі гарні стосунки були завжди, скільки я вас пам’ятаю.

Така новина мене дуже здивувала не на жарт, бо я не розумію такого.

Потім Олеся розповіла мені свою довгу та сумну історію, про яку весь цей час я зовсім нічого не знала.

Вони з Сергієм завжди мали гарні стосунки.

З дитинства і до останніх років.

Так, вона була його найкращою подругою, порадником, авторитетом, зрештою – мамою.

А єдиний син – її справжньою опорою та надією на майбутнє хороше, помічником та радістю для матері своєї.

Так вийшло, що з чоловіком своїм Олеся розлучилася давно.

Багато років від тоді минуло.

Тоді Сергію не було ще й шести років.

Загалом я його не пам’ятаю.

Мабуть, ніколи в житті не зустрічала чоловіка Олесі, тому що ми пізніше переїхали в цей будинок, де жила вона сама.

Після розлучення моя сусідка, доволі симпатична та приємна жінка, не стала влаштовувати особисте життя, а вирішила присвятити себе вихованню свого єдиного сина і вважала це єдиним правильним рішенням в її ситуації загалом.

Сам Сергій ріс розумним і слухняним хлопчиком.

З відзнакою він закінчив навчання в школі і, дякуючи матері, вступив до хорошого університету.

Любив навчатися, отримував стипендію.

Жив син моєї сусідки, під час навчання, у гуртожитку.

Там він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Катериною.

Після закінчення навчання у вищому навчальному закладі, вони одружилися і стали орендувати собі житло.

Моя ж сусідка Олеся тоді щиро раділа успіхам Сергія.

Бажала, як мама, йому лише щастя та добра.

Саме на день народження свого єдиного улюбленого сина вирішила Олеся якраз зробити сюрприз.

Вона не знала, що спланував Сергій, адже заздалегідь йому чомусь не подзвонила.

Але вона ж мати, тому вважала себе завжди бажаною людиною в оселі свого рідного єдиного сина.

Врешті Олеся сама спекла торт, купила подарунок і без попередження поїхала до сина.

Двері їй відчинила невістка.

Своїм виглядом вона відразу дала зрозуміти, що мати нині тут – непроханий гість.

Сергій, в той же час, також мовчки стояв у коридорі.

На його обличчі не було радості від зустрічі з рідною матір’ю.

Він не запросив її увійти до квартири, не підійшов як до бажаної гості.

Матір тонко вловила цей момент і відчула себе зайвою у їхньому домі.

Тому швиденько привітала Сергія, поставила торт і подарунок на тумбу і пішла в коридор до дверей, щоб не показувати смутку в очах.

Син не зупинив її, не запросив до святкового столу, що був накритий у вітальні, не зустрів, як рідну людину, якийсь був зовсім холодний.

Після цього випадку Олеся перестала спілкуватися зі своїм рідним єдиним сином.

– Як так може бути? Невже він так жодного разу не зайшов до тебе, Олесю, не зателефонував тобі за весь цей час? – не могла зрозуміти я.

– Зателефонувала я сама йому якось. Продавала власну квартиру і треба було підписати певні папери. Сергій мій лише тоді до мене приїхав, підписав, забрав свої виручені за квартиру гроші – і все. Наче мене не має на цьому світі. Розумієш? Номер у мене той самий досі, я не змінювала його. Але телефон мовчить. Квартира інша. Мій рідний єдиний син і досі не знає, де я живу, – так сумно мені розповіла Олеся.

Я не могла повірити цим словам, хоча точно знала, що подруга мені говорила лише правду.

Але Олесі я вірила як собі.

– Чому так могло статися, Олесю? У вас були такі прекрасні стосунки всі ці роки! Ти віддала найкращі роки свого життя лише йому.

– Мабуть, надто багато ним опікувалася, тому виріс таким егоїстом, якому зараз просто байдуже до мене. Треба було мені своє життя влаштовувати, кар’єру будувати, а не присвячувати всю себе лише синові. Може тепер жила б по-іншому.

Я дивилася на ще і досі доволі вродливу жінку, яка свого часу відмовилася від свого власного щастя заради сина.

Вона вже не була такою веселою та життєрадісною, як колись.

А потім так хотілося дізнатися і я запитала у неї:

– А як же тобі живеться зараз, Олесю?

– Не скаржуся. Здійснилася моя мрія – я купила собі хорошу квартиру в новобудові. Зараз займаюся ремонтом. А ще маю песика маленького, разом гуляємо тепер щодня. Але все одно тема сина для мене важка.

– А Сергій хоче налагодити стосунки з тобою? Робив якісь кроки для цього?

– Ні! Бачила здалеку якось сина з невісткою. Вона на той час вже чекала дитину. Може, вже народила. Не знаю.

– А ти навіть не знаєш – хлопчик чи дівчинка?

– Не знаю. Я не дзвонила і не розпитувала. Це Сергій би мав мені зателефонувати і поділитися цією новиною, адже я рідна мати його. Я не буду напрошуватися, я його ж не ображала.

Після цієї розмови з Олесею я довго була засмучена.

Син її так недобре вчинив, але чи добре робить зараз Олеся, що навіть не цікавиться онуком чи внучкою?

Можливо, їй самій варто зробити перший крок, подзвонити до сина з невісткою?

Можливо, вони не відмовлялися від неї, може й будуть з матір’ю спілкуватися?

Хто тут має зробити перший крок на зустріч?

КІНЕЦЬ.