З того часу, як я одружився з Наталкою, я завжди багато працював, щоб забезпечити свою сім’ю.

Я купив хорошу квартиру для свого сина, і ми здаємо її в оренду, щоб нагромадити гроші на його навчання в університеті. Я також купив будинок для нас із дружиною на власні кошти.

Я завжди допомагав своїм родичам, коли вони потребували мене, але, схоже, вони цього ніколи не цінували.

Минулої осені батьки моєї дружини попросили мене допомогти викопати картоплю, але я не міг залишити свою роботу на півставки.

Я запропонував їм найняти робітників для цієї роботи і навіть запропонував заплатити за них, але вони відмовилися. Нещодавно моя дружина попросила у своїх батьків мішок картоплі, щоб заощадити гроші, але вони відмовили їй, бо, мовляв, я не допоміг їм з картоплею.

Я злюся, що вони можуть бути такими дріб’язковими. Я допомагав їм усі ці роки, але вони не можуть виділити навіть мішок картоплі для своєї дочки.

Я сказав дружині, що більше ніколи не допомагатиму їм, але вона шкодує їх, бо вони старі і потребують допомоги та підтримки.

Я розумію, що вони старіють, і їм все важче працювати, але це несправедливо, що вони так з нами поводяться. Я не хочу бути озлобленим, але мене засмучує, що вони не цінують усе, що я зробив для них.

Я маю поговорити про це з дружиною і вирішити, що робити далі, бо далі я так жити не збираюся.

КІНЕЦЬ.