Після того, як мої діти покинули сімейне гніздечко, ми з чоловіком залишилися наодинці та почали пізнавати один одного знову. Мені не сподобалося те, що я побачила. Я стала гостро реагувати на чавкання та хропіння. Мене стало нервувати в Андрії абсолютно все: як він ходить, дихає, розмовляє, як одягається, їсти, спілкується через телефон. Колись рідна мені людина стала мені абсолютно чужою та навіть роки проведені разом нас не зблизили.

Тепер думаю про розлучення.

Коли ми лише почали жити з Андрієм, я не звертала уваги на його недоліки. Мабуть, тому, що була сильно закохана у нього. Потім народилися діти та уже не було часу один на одного, діти забирали усю увагу на себе. Якщо у мене й виникало бажання розійтися з чоловіком, то я відразу згадувала по дітей та розуміла, що їм потрібна повна сім’я.

Тепер діти підросли, розлетілися з батьківського дому по своїх справах, а ми залишились з Андрієм сам на сам.

Чоловік почав до мене прискіпуватися, бо зосередив усю свою увагу на мені.

Хочу зазначити, що у мене вже не те здоров’я та я не здужаю виконувати усі його забаганки зі швидкістю світла. Мене ображають його постійні зауваження.

20 років спільного життя за плечами та я вважаю, що й так багато чого йому віддала.

Настав вже час мені пожити для себе. Без цих постійних вказівок та критики з боку Андрія.
Усе своє життя я чекала від чоловіка доброго слова, а зараз мені вже не потрібна його увага та я вважаю, що без його присутності я чудово себе почуватиму.

Коли я розповіла про своє рішення дітям, то вони почали мене відмовляти від мого рішення.

Видно було, що вони проти. А я вважаю, що це моє життя. Для них та чоловіка я пожила тепер настала моя черга та тепер я житиму для себе.

Звичайно, що їх це дуже здивувало, адже за все життя вони жодного разу не були свідками наших сварок. Якщо й назрівав конфлікт, то хтось з нас миттю йшов з дому. Таким чином конфлікт вдавалося згладити.

Андрій дуже негативно відреагував на моє рішення, сказав, що я стара та нікому не потрібна.

Хто ж на мене погляне? Він не розуміє, що я йду не до когось, а від нього. Звичайно, легко робити з когось винного та вигороджувати себе. Шлюб беруть двоє та в розлученні винні також двоє, а він цього не розуміє.

Як подумаю, що житиму сама, робитиму все, що захочу та не робитиму того, що не бажаю, то у мене виникає посмішка на обличчі.

Давно я не була такою щасливою. А тепер саме передчуття вільного життя зробили зі мною диво.

І хай навіть ніхто не думає мене переконати, я все вже давно вирішила.

Та я вже не в тому віці, щоб зважати на думку оточення та хвилюватися з приводу неї. Якби я раніше так думала, то не промучилася б так довго в такому непотрібному шлюбі. А тепер дітей вже виростили, можна й розлучатися. Не скажу, що моє сімейне життя було повністю нещасливим, були й радісні моменти, але головне те, що зараз. Я у себе одна та ніхто не подбає про мене краще, ніж я сама, адже я краще за всіх знаю свої потреби.

КІНЕЦЬ.