Коли Ірина хотіла бути зі мною, я не думав, що вона колись може мене розлюбити та робив усе, що хотів, а тепер вже пізно щось змінювати
Коли ми з батьками переїхали в село, я дуже зрадів.
Тепер у мене було власне подвір’я та я міг в будь-який момент гуляти на вулиці.
Через дорогу від нас жила жінка з донькою.
Та дівчина була на два роки від мене молодша. Тата у неї не було, бо він помер від важкої хвороби, тож тітка Лідія виховувала Ірину одна.
Ми з сусідською дівчинкою потоваришували, вона була моїм першим та найнадійнішим другом. Ходили гратися то на її подвір’я, то на моє. Згодом у мене з’явилися друзі серед хлопців та я все одно товаришував з Іриною. З часом я почав нервуватися коли бачив що мої друзі теж спілкуються з Іриною Це ставало причиною бійок.
Мама дивилася на це та казала, що хотіла б мати таку невістку як Ірина.
Згодом ми підросли та я поїхав навчатися до університету.
Ми з Іриною майже не спілкувалися. Там я зустрів свою майбутню дружину місцеву кралю Валентину.
Мене вона захоплювала та я тремтів поруч із нею як школяр. Ми почали зустрічатися та згодом я вирішив з нею одружитися. Ми приїхали в моє рідне село, щоб познайомитися з моїми батьками.
Мама надіялася, що я одружуся з Іриною, але сказала, що схвалює мій вибір, бо бажає мені щастя, попросила поговорити з нею наодинці:
– А як же Ірина, ви ж так добре дружили в дитинстві? Я думала, що вона тобі подобається.
– Ірина для мене як сестра, а Валентину я кохаю.
Ми швидко зіграли весілля та я переїхав жити до міста.
Мама порадила не запрошувати Ірину з мамою на весілля. Я не послухав та запросив, адже ми сусіди та з Іриною так довго дружили. Коли я прийшов до неї із запрошенням на весілля мені здалося, що вона ось-ось заплаче.
Дівчина сказала, що у неї з мамою не вийде прийти на моє весілля, причину не озвучила.
Наше сімейне життя з Валентиною не склалося.
Дітей у нас не було, бо моя дружина не хотіла псувати фігуру. Ми прожили 5 років разом та цей шлюб залишив у мене лише негативні спогади. Я повернувся до батьків у село.
В той час Ірина вже вийшла заміж та народила дитину.
Мама казала, що дуже за неї рада. Розповіла мені, що після мого одруження мама розмовляла з Іриною про мене, просила забути про свої почуття, адже я вважаю її сестрою. А зараз дівчина влаштувала своє особисте життя.
Я не зміг довго жити в селі та переїхав до міста, вирішив почати життя з початку.
Іноді я провідував батьків, Ірину з того часу ніколи не бачив. Одного разу вночі під час мого візиту мамі стало зле.
В той час Ірина якраз гостювала у своєї мами. Мама покликала її, бо сусідка за спеціальністю лікар.
Коли Ірина пішла, то я запитав у мами хто це був.
– Це Ірина приходила, дай їй Бог здоров’я, допомогла мені, тепер я почуваю себе набагато краще.
– Вона такою красивою стала.
– Так.
Зрозумів нарешті яку дівчину втратив?
Вона ж не вічно мала за тобою сохнути. Вийшла заміж, щаслива, вони мають дитинку.
Відтоді я наче прокинувся, став навідувати батьків частіше з надією побачити Ірину. Мої думки були лише про неї. Шкода, що я пізно зрозумів кого втратив. Коли Ірина хотіла бути зі мною, я не думав, що вона колись може мене розлюбити та робив усе, що хотів, а тепер вже пізно щось змінювати.
КІНЕЦЬ.