Якийсь час тому я познайомився з дівчиною, яка мені дуже сподобалася і якій я подобався у відповідь, тому ми почали зустрічатися.

Вона часто приходила до мене, але я ніколи не казав їй, що квартира насправді моя, а не орендована. Я не хотів, щоб вона була зі мною через мій фінансовий стан; я хотів, щоб наша любов була щирою і незалежною від матеріальних благ.

Я сказав, що винаймаю квартиру, оскільки моя зарплата дозволяє мені це робити, зате не живу з батьками. Насправді квартира дісталася мені у спадок від дідуся.

Оксані, моїй дівчині, квартира була байдужа; вона вважала, що справжнє кохання важливіше. Вона відчувала, що якщо ми закохані, то можемо досягти всього разом.

Вона також мріяла колись мати свій власний будинок і накопичувала гроші на цю мету. Вона навіть просила мене не витрачати гроші на непотрібні речі. Близько місяця тому я зробив їй пропозицію, і вона погодилася.

Однак я відчував себе винним за те, що не був чесним із приводу квартири, і мене мучила совість.

Я обговорив свою дилему з батьком, який порадив мені залишити квартиру про всяк випадок. Він стверджував, що деякі дівчата більше зацікавлені в багатстві, ніж у коханні, тож краще бути обережним.

Дотримуючись його поради, ми продовжували жити в квартирі, збираючи на власне житло.

Щодня я ставив собі запитання, чи правильне я прийняв рішення, не розкриваючи правду про свою квартиру.

Адже моя дружина хвилювалася, що купити будинок буде складно, тому що ми щосили намагалися накопичити гроші досить швидко, щоб не відставати від зростаючих цін.

КІНЕЦЬ.