– Ганно, тут мені Василь запропонував на заробітки їхати, – сказав дружині Андрій, коли повернувся додому. – Я погодився. – Ну в нас роботи не знайти, а так хоч якась копійка буде, – підтримала Ганна чоловіка. За кілька днів Андрій поїхав. Через декілька тижнів Ганна пішла у магазин і зустріла там дружину Василя, жінки розговорилися. – Ганно, ну що твій, присилає тобі гроші? – єхидно сказала Віра. – Ще ні, – відповіла Ганна. – А ти знаєш куди він поїхав? – загадково запитала Віра. – В сенсі? – не зрозуміла Ганна. І Віра все розповіла подрузі. Ганна вислухала її і застигла від почутого
Ганна тільки з роками зрозуміла, якщо немає кохання, то як би багато не працювала, не старалася, цим чоловікові не догодиш. Це зараз вона у похилому віці, набралася життєвого досвіду, знає, потрібно думати про себе, про своє своє здоров’я і любити себе.
Ганна жила з батьками у селі, і майже все життя пройшло там. Симпатична та тямуща дівчинка навчалася в школі добре, багато читала і цим відрізнялася від однолітків, які на відміну від неї ганяли на вулиці. Вже у старших класах Ганна розуміла, хто і як живе із сусідів.
Ось у сусідів праворуч у тітки Наді, як не зайде вона за подружкою бачить, у хаті чисто, прибрано, пахне пирогами. І подружка у чистому одязі. Але чоловік тітки Наді часто дозволяв собі погульбанити. У селі багато чоловіків так живуть.
А у сусідів зліва у тітки Валі навпаки, вічний безлад. Увійдеш у будинок і нікуди поставити свої ноги, бо під порогом валяється взуття, навіть узимку можна побачити брудні чоботи, які вдягали восени. Так і валяються з торішнім брудом. У речей немає своїх місць, і все розкидане. А вони нічого, звикли до такого безладу, не звертають уваги. Натомість чоловік у тітки Валі не гульбанив. Але все одно був не господарським.
– Мамо, чому у тітки Валі вічний безлад, все розкидано, як вони знаходять свої речі? Її дочка мені каже, що вони так звикли, а якщо зроблять прибирання, то потім нічого не зможуть знайти. Цікаво. У них навіть посуд рідко миється, а чашки з тарілками іноді на підлозі стоять чи на вікні, — питала Ганна у матері, бо в них вдома завжди все було гаразд. І Ганна намагалася допомогти матері, коли підросла.
– Не знаю доню. Це від людини залежить, від характеру, від виховання, в якій сім’ї людина виросла, так і сама житиме, – відповідала мати.
– Ага, мамо, он у тітки Наді завжди чисто та затишно.
У Надії справді все в будинку прибрано, і дочка допомагає, подружка Ганни. Ганна правда рідко заходить до них, часто постукає у вікно, подружка виходить. А одного дня Ганну відправила мати до них розміняти гроші.
– Тітка Надя, мама просить розміняти гроші. Ось вони.
– Зараз Ганно, подивлюсь. Так зможу. Я смачний суп зварила сідай з нами, поїсиш, – запропонувала Надія.
Поки Ганна з подружкою доїдали суп, побачили у вікно, до хвіртки увійшов чоловік Надії, з роботи повернувся. Як тільки Надія побачила чоловіка, одразу зрозуміла, знову десь «посидів». У неї відразу зіпсувався настрій. Тільки-но він переступив за поріг, почулася сварка:
– Надя, ти де там, а ну допоможи черевики зняти.
Надія допомогла зняти черевики чоловікові, посадила за стіл, дівчата вже вискочили з-за столу. А вона поставила перед чоловіком тарілку із свіжим супом.
– Чому солі мало поклала у суп? – вигукнув чоловік. І тут же тарілка полетіла на підлогу. – Не вмієш готувати, скільки років живеш і не навчилася!
Але одразу впустив голову на стіл і заснув. Надія з донькою ледве перевели його під руки на ліжко, там і заснув. Ганна дивилася на все це схвильовано, потім пішла додому. Це запам’яталося їй на все життя.
Коли Ганна познайомилася з Андрієм із сусіднього села, закохалася і вважала, що це кохання на все життя. Після знайомства з його батьками, вона побачила у майбутній свекрусі ті самі якості, що й у сусідки тітки Наді. У будинку чисто та пахне випічкою. Мабуть, ще й тому обрала Андрія, хоча на той час вона подобалася Михайлу з їхнього села, і він навіть пропонував їй заміж. Побралися з Андрієм, жили у батьків чоловіка. Будинок у них просторий, крім нього ще дві дочки у них, старша заміжня, а молодша поки що ні.
У селі жінки звикли до того, що чоловіки час від часу гульбанили. Ось і Ганна спочатку не помічала, що Андрій іноді приходив з роботи веселий. А потім вона помітила, що він не хоче допомагати їй. Виріс разом із сестрами, він не допомагав нічим. Ганна не могла чоловікові давати якісь доручення, бо жили з його батьками, і перед свекрухою їй було незручно.
А взагалі Ганні дуже подобалося працювати на городі, там вона навела цілковитий порядок разом із свекром. Той теж любив копатися в землі, на відміну від своєї дружини та дітей. Вони з ранньої весни до пізньої осені удвох садили город, доглядали, поливали, збирали врожай. Свекор був мудрою людиною, не гульбанив на відміну від сина.
Через деякий час старша сестра Андрія повернулася до будинку до батьків з дитиною, розлучилася з чоловіком і залишилася тут жити. Їй не подобалася Ганна, надто якась добра, а батько душі не чує в невістці, ставив її за приклад. Почалися неприємності, сестра намагалася посварити Ганну зі свекрами та налаштовувала всіх проти неї.
Якось свекор сказав Ганні:
– Доню, вислухай мене і не ображайся. Хочу тобі запропонувати дещо, а з сином не хочу радитись, сенсу не бачу, він лінивий, а у вашій родині господиня ти. Якщо ми побудуємо новий будинок окремо, як ти на це дивишся? Я бачу, з моєю дочкою тобі тут не буде життя.
– Я тільки за, – зраділа Ганна. – Звичайно, я згодна, дякую.
Через деякий час збудували будинок на іншому краю села. Звели великий будинок, на той час Ганна вже була вагітна. Вже й дах покрили, лишилося ганок доробити, але трапилося нещастя, не стало свекор. Ганна дуже сумувала, бо з їхньої родини тільки він і був нормальною людиною. Андрій часто гульбанив.
Народився син, і з сином вона приїхала до нового будинку, хоча багато чого ще треба було зробити. Коли син трохи підріс, сказала чоловікові:
– Треба б добудувати будинок, ганок покрити і сходи гарні зробити, поставити сарай.
Чоловік тільки рукою махнув:
– У мене є дім, мені й цього вистачить, а тобі що потрібне, добудовуй.
Минали роки, син підростав, Ганна звільнилася з дитячого садка і влаштувалася на ферму. Своє життя вирішила влаштовувати сама. Побудувала сарай, не сама звісно, звернулася до місцевого тесляра. Обзавелася господарством. Працювала не покладаючи рук, чоловікові нічого не треба, на все махнув рукою:
– Тобі все мало, не чіпляйся зі своїми справами, – відмахувався він.
Так і жила начебто з чоловіком, а начебто і без чоловіка. Не хотів нічого робити Андрій, тільки поглядав з боку на дружину, як вона трудиться, старається, щоб добудувати будинок, підняти сина, і щоб у хаті був достаток. Він бачив, у Ганни все виходить, вона працьовита. Згодом будинок добудували, меблі купили. Тільки чоловік не переставав гульбанити, чоловічі справи по дому міг зробити неохоче, і то якщо дружина десять разів попросить його.
Ну от якось так жили, Ганна не сумувала, як би не було тяжко. Син виріс, навчався вже у старших класах, матері допомагав сам, не чекав, коли вона попросить. Бачив, що батько нічого не робить.
А мати заощаджує кожну копійку, старається все для сім’ї. Влітку вирощувала овочі на городі на продаж, продавала смородину, малину. Завжди тримала курей та гусей, одним словом крутилася, як могла, і це в неї виходило. Вже й гроші в неї трохи накопичилися.
Чоловік перестав зовсім ходити на роботу, лежить на дивані перед телевізором чи йде до друзів, а потім ледве повертається. А одного разу після чергового застілля з друзями сказав:
– Василь мені запропонував їхати на заробітки до міста, гроші заробляти, поїду я з ним.
Сказав так радісно, Ганна подумала:
– Може одумався, хай їде, це краще, ніж лежати на дивані.
Поїхав, наступного дня повернувся добряче «веселим». Але за два дні знову поїхав. Так і їздив близько місяця, грошей не привозив. Але тут зустріла Ганна дружину Василя, який запропонував її чоловікові роботу у місті.
– Ганно, ну що твій Андрій привозить тобі гроші? Знаєш ти, куди він їде? – а сама посміхається загадково.
– Ні, не знаю і нічого від нього не бачу, – відповіла вона.
– Не їздить твій чоловік ні на яку роботу. Він зустрічається з Танькою із сусіднього села, ось там і «працює», – повідомила вона Ганні, пильно дивлячись на неї. – А я бачу, ти навіть і не засмутилася?
Ганна, почувши про зраду чоловіка, не стала переживати і засмучуватися, і так життя сімейне ніяке.
– Нагуляється, прийде. Та й не дивно це для мене. Я так втомлююся, що ледве доходжу до ліжка, а він завжди гульбанить. Так що загуляв, та й нехай, – думала Ганна.
На той час син уже закінчив коледж, одружився, жив у місті. Чоловік так само їздив на «роботу», приїжджаючи за кілька днів. А якось приїхав і сказав:
– Таня вагітна від мене, ми чекаємо на дитину. Так що звільняй будинок, ми житимемо тут. Будинок оформлений на мене, це мій будинок. Іди з мого будинку.
Ганна була здивована. Як і куди йти, якщо тут майже все зроблено її руками, її стараннями, вона все робила, аби у сім’ї був достаток. У порівнянні з цим зрада чоловіка була справжньою дрібницею. Вона вирішила, нікуди не піде. Але чоловік привів свою Таньку додому і оселилися в спальні. Разом гульбанили, незважаючи на те, що Танька справді була вагітна.
Дивлячись на все це, Ганна занедужала, її забрала швидка і відвезла до міста. А коли повернулася додому, Таня вже перевезла свої речі і жила в будинку повноправною господинею, навіть замок змінили у двері. Ганна від образи сіла у дворі на лавку і заплакала.
– Ось так старалася, не шкодуючи себе, своє здоров’я, і тепер навіть не можу потрапити до хати.
За порадою родичів намагалася оформити половину будинку на себе, але чоловік не віддав документів на будинок. Вони виставляли і ображали її удвох зі своєю співмешканкою. Ганна картала себе у всьому і журилася:
– Думала раніше, чоловік глава сім’ї і треба поважати його, от і погодилася оформити на нього документи. І ніхто мені не підказав раніше. Чи може звернутися до суду?
Син приїхав із міста, висловив своєму батькові все, що думав про нього і звернувся до матері:
– Мамо, не хвилюйся так, не варто до кінця псувати своє здоров’я. Облиш це. Ці суди остаточно зіпсують твоє здоров’я. Залиш усе це їм, нехай живуть і радіють. Ти ж сама завжди кажеш – Бог все бачить. Тож збирайся і поїхали до нас. Дружина моя послала мене за тобою. Вже приготувала тобі окрему кімнату, а невдовзі ми добудуємо будинок. Потім хочеш залишатись в квартирі, а захочеш, житимеш з нами. Як ти сама захочеш?
Син працював кухарем у ресторані та добре заробляв, жили в достатку. Працездатність та вміння заробляти гроші йому дісталося від матері. Привіз Ганну до себе додому. З невісткою у Ганни спочатку склалися добрі та довірчі стосунки, тож проблем у них не було. Ганна дивилася за онуками, двоє хлопчаків.
А через рік усі дружно переїхали до будинку за місто, де Ганна має окрему та простору кімнату. Вона вже заспокоїлася і почала забувати про своє невдале сімейне життя. Тільки здоров’я вже не те, але й знаходять хороші спогади, як вона з усім справлялася і старалася, як одна виховувала сина. І син виріс доброчесним і люблячим чоловіком.
А нещодавно в гості до неї приїжджала подруга дитинства, донька тієї тітки Наді, в якої завжди була чистота в будинку. Виявляється, тітки Наді не стало рано, все життя дбала про свого гульвісу чоловіка. Пішли один за одним. А тітка Валя, яка не морочилася про чистоту та порядок у будинку, досі живуть із чоловіком, їм вже під дев’яносто років.
Коли подруга поїхала, Ганна розмірковувала:
– А заради чого були мої старання, виявляється, не треба особливо старатися, не покладаючи рук. Я все одно залишилася ні з чим. І старання мої пішли в нікуди, чоловік зі своєю співмешканкою все забрав і живуть собі. Потрібно думати про своє здоров’я та любити себе, тоді й буде все гаразд. Ось та ж тітка Валя особливо не напружувалася, а досі живуть із чоловіком у здоров’ї та радості, а тітки Наді давно вже немає і моїх батьків теж. Ось як це зрозуміти у житті?
Ганні зараз під сімдесят, і живе вона спокійно, син із невісткою поважають її, а онуки люблять. А що їй ще потрібно?
КІНЕЦЬ.