З чоловіком ми в розлученні вже давно, але абияк намагалася налагодити особисте життя, за це діти на мене в образі, розумію що дуже сильно винна за це перед ними, але як виправити ситуацію тепер, не знаю, як виявилось, вони вже давно на мене зляться, а я не помічала, хоча намагаюся частіше бувати з ними, і гуляю, і в кіно загалом завжди на зв’язку бачимося


 

Я буквально втрачаю своїх дітей. Старшій дочці 19 років, вона хоч і живе вже окремо, але не хоче спілкуватися зі мною, рідко відповідає на повідомлення та дзвінки, частіше просто ігнорує.

Середня дочка (16 років), зв’язалася із дорослим чоловіком, якому вже 28 років.

Я поговорила з нею, але, на жаль, довелося йти до цього хлопця і з ним розмовляти, що та як. У результаті він усе дочці розповів, і тепер дочка від мене просто втекла, спілкуватись не хоче.

Таких слів мені написала, аж до того, що з собою щось зробить, якщо я їй буду заважити жити.

Я сама зараз у розпачі, плачу на роботі, сил немає. Самій жити не хочеться. З чоловіком ми в розлученні вже давно, але абияк намагалася налагодити особисте життя.

За це діти на мене в образі. Розумію що дуже сильно винна за це перед ними, але як виправити ситуацію тепер, не знаю.

Як виявилось, вони вже давно на мене зляться, а я не помічала. Хоча намагаюся частіше бувати з ними, і гуляю, і в кіно загалом завжди на зв’язку бачимося.

Тепер звинувачують мене, що я була зайнята собою.

Хоча це не так, я жила і живу тільки заради них, все для них робила, багато в чому відмовляла. Не п’ю і не палю, і все одно погана мати.

Дуже прикро. Боюся, що мене не пробачать. Як тепер жити далі, не знаю.

КІНЕЦЬ.