Мої сусіди Олена з Іваном одружені досить таки давно.

У них підростає донечка Іринка. Живуть вони в однокімнатній квартирі, вона стала для них вже зовсім тісною і це зрозуміло, звичайно.

Згодом, стало подружжя шукати більшу квартиру для себе в досить таки гарному районі нашого міста.

Але щоб купити таку квартиру у них грошей не вистачить, адже великих заощаджень у них зовсім немає.

Навіть якщо продати свою однокімнатну і докласти кошти, які вони відкладали останніх декілька років.

І тут Іван запропонував своїй дружині, що було б непогано продати хату в селі її рідної матері.

От саме тоді грошей вистачить на їх квартиру, ще й на ремонт хороший кошти залишаться.

– А маму куди тоді подіти, якщо вчинити так? – запитала Олена.

– Нехай живе в нас, не бачу ніяких проблем, – спокійно промовив Іван.

Так і вирішили зробити, коли добре порадитися.

У вихідний день поїхали всі в трьох до матері в село.

Бабуся дуже раділа, що до неї приїхали рідні.

Спочатку розмовляли чоловік з дружиною з нею, а потім стали вмовляти матір продати її хатину і переїхати жити до них.

Місця всім вистачить, обіцяли усім, окрема кімната в тебе буде в квартирі, ні про що не пошкодуєш ніколи.

Сиди, доглядай свою онучку, водитимеш в садок і назад.

Останнє переконання саме щодо внучки дуже порадувало бабусю.

Згодилася таки мати продати свою хату, адже діти її так погано просили.

Пройшло два місяці відтоді.

Купило подружжя хорошу, велику та простору трикімнатну квартиру.

Тільки, як виявилося згодом, матері Олени немає місця ні в одній із кімнат.

Одна кімната онучки, одна Олени та Івана, а третя – простора вітальня для гостей.

Куди поселяти бабусю?

Старенька людина і там, і там не до місця, виявилося.

Вирішили згодом Олена з Іваном поставити матері вузеньке ліжко на кухні в куточку.

Закрити шторами.

Жінка сумувала, коли ніхто не бачив її.

Чи думала, що дочка так поведеться з нею.

Добре, що не знайшла для неї будинок для людей похилого віку, але все ще може бути, лише тепер розуміє мати.

А я дивлюся і шкода мені стареньку? Та чим я тут можу зарадити?

Шкода, що не було кому підказати, щоб помилку не робила. Для чого вона погодилася на це?

КІНЕЦЬ.