– А не треба було тобі в телефон лізти та перевіряти! – Закричав він, – кому ти краще зробила? Тепер ми розлучимося, і ти залишиш нашого сина без батька. Сподіваюся, ти будеш дуже радіти такому результату.

Рано чи пізно всьому приходить кінець. Всьому. Приходить кінець дружбі, що зародилася ще в ранньому дитинстві, приходить кінець навіть найщирішому коханню, де закохані клянуться любити один одного до кінця життя.

Такий висновок зробила Оксана, яка зіткнулася з тим, що її коханий, який обіцяв любити її все своє життя, зрадив і зрікся її.

Вона це зрозуміла відpазу, щойно побачивши з яким настроєм Андрій приходить з роботи. З роботи у вихідний день. Він весь світився щастям, так само, як раніше світився щастям, коли повертався додому після побачень з Оксаною.

Шостим почуттям Оксана розуміла, що її сім’я розколюється, але з розпитуваннями лізти вона не хотіла, і з’ясовувати все з криками та істерика тим більше. Їй просто треба було знайти докази, переконатися в тому, що як раніше вже ніколи не буде, закінчити цю історію.

Коли вранці Андрій пішов у душ (раніше він лінувався щодня приймати душ, але нова закоханість окрилила його настільки, що він став доглядати за собою ще більше, ніж Оксана), Оксана взяла його телефон.

На щастя, він його розблокував.

Достатньо Оксані було взяти телефон у руки, як на нього відразу надійшло повідомлення. Звичайно, коли вони не бачилися — вони листувалися з ранку до ночі.

«Чим ти зараз займаєшся, любий», – питала гарна руда дівчина у Андрія.

«Він пішов у душ», – не вагаючись відповіла Оксана.

Дівчина кілька хвилин набирала відповідь, але потім надіслала одне коротеньке повідомлення:

«Ви його дружина?»

— Оксано… — це був голос Андрія.

Оксана і не помітила, як він увійшов до кімнати.

– Що ти робиш? Чому мій телефон у тебе в руках? – З волосся Андрія на килим капала вода. Він погано витер голову рушником.

– Спілкуюсь із твоєю новою жінкою, – без вагань відповіла Оксана.

– Дай сюди телефон! – Андрій мокрими руками вихопив телефон. Він прочитав про що вони листувалися і зблід. Викрутитись не вийде, розумів він.

Оксана мовчала. Заправляла ліжко, складала якісь речі, ходила по кімнаті туди-сюди, але продовжувала мовчати, ніби нічого не сталося.

Андрій не витримав.

– Може, ти скажеш щось? Хоч би накричиш на мене?

– Ти вільний, – байдуже сказала Оксана. – Можеш йти до неї.

– І це все? – Андрій не переставав дивуватися.

– Так, – так само безпристрасно відповіла Оксана, – чи ти пропонуєш мені утримувати людину, яка зрадила мене? Рано чи пізно ти все одно підеш. Я не хочу грати у ці ігри.

– Оксано… Що ти таке кажеш? Я не збирався нікуди йти. В нас сім’я. Ми ж один одному присягалися завжди бути разом. У нас дитина, зрештою.

– У нас сім’я, це так. В нас дитина. Андрію, але не кожен сімейний чоловік заводить ще одну сім’ю на стороні. Для мене це неприйнятно, тож вибирай її.

Андрій від байдужості, з якою говорила Оксана, скипів.

– А не треба було тобі в телефон лізти та перевіряти! – Закричав він, – кому ти краще зробила? Так, тепер ми розлучимося! І ти залишиш нашого сина без батька. Сподіваюся, ти дуже радітимеш такому результату!

Оксана повірити не могла, що зрадник зможе звинуватити її в тому, що він зрадник.

Коли він таки пішов Оксана довгий час проплакала. Син запитував, що трапилося, обіймав маму і втішав, бо йому було боляче бачити її в такому стані, але Оксана відповідала, що скоро все пройде, і вони знову будуть щасливими, тільки вже без Андрія. Без тієї людини, яка так легко розпрощалася з ними і проміняла їх на нове життя.