Ніна їхала автобусом до міста. Сьогодні у її хлопця Віті день народження, і вона хотіла зробити йому сюрприз. Він прийде з лекцій, а на нього чекатиме накритий стіл. Для цього вона сама вчора і сьогодні пропустила заняття, щоб поїхати в село та набрати продуктів.

Вона везла все, що потрібне для святкового столу. В одній сумці у неї був кролик, тушкований у сметані, домашня буженина та випечені вранці пиріжки – з м’ясом, із зеленою цибулею та яйцями. Інша сумка була важчою – в ній були три літрові банки з маринованими помідорами та огірками та одна зі смородиновим варенням.

Витягнувши сумки на другий поверх, Ніна відчинила двері своїм ключем і засмутилася – сюрпризу не вийшло. З кухні чулися голоси – мабуть, Вітя на честь дня народження вирішив прогуляти лекції та запросив друзів додому.

«Уявляю, що вони там їдять, – подумала Ніна. – У кращому разі піцу замовили». 

Вона хотіла вже підхопити сумки і занести їх на кухню, як раптом почула, що йдеться про неї.

– Здорово ти, Вітя, влаштувався – і готують тобі, і перуть, і інші насолоди, – Ніна впізнала цей голос, говорив Микола, приятель Віктора.

– Це квартира моєї бабусі. Перші три курси я в неї жив, а потім її не стало. Я залишився один. Гроші батьки мені висилали, свободи побільшало, тож я кайфував, поки мати з перевіркою не приїхала. Побачила, який у мене тут безлад, і сказала, що якщо я ще раз таке влаштую, вона відправить мене до гуртожитку. Ну я і вирішив, що, якщо зі мною дівчина жити буде, всі проблеми вирішаться самі собою. А Ніну я вибрав, бо вона тиха, хлопця в неї не було, сільська, отже, до роботи привчена. І симпатична. Місяць залицявся – квіточки, кафешки – і запропонував до мене переїхати. «Дізнаємося один одного краще», – сказав. І подивіться: у квартирі завжди чисто, все випрано, випрасовано, на сніданок – млинці, на обід – перше, друге та компот. І вечеря завжди готова. Та ще й продукти із села привозе.

– А з цим як? – поцікавився Микола.

– Нормально все, – відповів Віктор.

– То, може, ти одружишся з нею? – Запитав якийсь інший хлопець.

– Навіщо? Закінчимо навчання – розбіжимося, – відповів Віктор.

– А якщо вона завагітніє? Прийде якось і скаже: «Вітя, радість яка! Ти скоро будеш татом!

– Тьху-тьху! Процедуру зробить, – швидко відповів Віктор.

– Так це ж для на неї погано, може і дітей не бути, – це вже Микола сказав.

– А мені яка різниця, що там у неї потім буде. Мені головне, щоб у мене зараз було чисто і холодильник повний. Ось ми в клуб підемо, а Ніна з села приїде і весь безлад, який ми тут влаштували, прибере і на вечерю щось смачненьке приготує. Давайте збираємося і в клуб.

Ніна взяла сумки і тихенько вийшла із квартири. Вона піднялася на один сходовий проліт вище, сіла на сходинку і почала чекати, коли хлопці підуть.

Чекати довелося хвилин з двадцять. Ніна зайшла до квартири, дістала з комори свою валізу і швидко зібрала речі. “Добре, що зараз весна і все зимове я відвезла додому”, – подумала вона.

Потім, зазирнувши до гаманця, дівчина вирішила викликати таксі, щоб не тягтись з важкими сумками на інший кінець міста.

Тітка Катя – комендант гуртожитку – не хотіла пускати Ніну:

– Вас, дівчат, не зрозумієш – то житиму, то не буду! Твоє місце вже зайняте!

Але, дивлячись на нещасну Ніну, вона пожалкувала:

– На першому поверсі є кімната порожня поряд із душевою. Але там завжди вечорами шумно.

– Дякую, тітко Катя! – Зраділа дівчина.

Розташувавшись і розібравши речі, Ніна піднялася на другий поверх, до своєї колишньої кімнати, де жили дівчата з її групи, і покликала їх до себе в гості.

Вони поставили чайник і вп’ятьох повечеряли тим, що призначалося Віктору на святковий стіл.

– А що ти від Віктора пішла? – Запитала її Марія.

– Нудний він якийсь, поговорити з ним нема про що, та й набридло йому обіди готувати, – дівчина не збиралася посвячувати подруг у подробиці сьогоднішнього дня.

Вночі, звичайно, Ніна виплакала у подушку всі свої образи, але вранці на її обличчі вже не було й сліду сліз.

Коли вона перед першою лекцією проходила в коридорі повз Віктора, який стояв зі своїми друзями, він зупинив її:

– Ніно, я вранці ледве знайшов випрасовану сорочку.

– Вітя, праска в кутку за шафою. Якщо ти не помітив, я два дні тому пішла від тебе.

– З чого це раптом? – Здивувався Віктор.

– Розумієш, якщо ти хочеш утримати поряд із собою жінку, її треба радувати. А в тебе це поки що погано виходить.

Вона подивилася на здивований вираз обличчя молодої людини:

– Та не напружуйся ти, виростеш – зрозумієш, – сказала Ніна і зайшла в аудиторію.

Віктор обернувся до друзів, які спостерігали цю сцену:

– Хлопці, про що це вона?

– Про це, – сказав Микола. І всі, окрім Віктора, засміялися.

КІНЕЦЬ.