Микола нарешті відповів на двадцятий дзвінок Олени. Вона відчайдушно намагалася зрозуміти, чому він раптом пішов. Батьки Олени були в такому ж збентеженні, вони з нетерпінням чекали на зустріч з ним.

Микола якийсь час мовчав, перш ніж нарешті відповів: – Оленько, ти мусиш мені вибачити. Ми не можемо більше бачитись. Будь ласка, не зв’язуйся зі мною більше.

– Але чому, Колю? – блаrала Оля.

– Ти можеш пояснити мені, що сталося? Миколі стало шкода Олю. Він мав намір познайомитися з її батьками та зробити пропозицію, але тепер…

– Мені дуже шкода, Оленько. Це не твоя провина. Я також не винен. Просто так вийшло, – відповів він, а на його губах з’явилася гірка посмішка. Оля благала побачитися з ним, зрозуміти, що діється.

Микола ж довго вагався, перш ніж спитати: – Ти все ще згодна вийти за мене заміж… за однієї умови?

– Так, так, Миколо, що ж це таке?!

– Заплакала Оля, – що за умова?

– Чи не могла б ти розірвати стосунки зі своїми батьками? Я не хочу бачити їх ні на нашому весіллі, ні у нашому житті. Я не можу довірити їм наших дітей… – запинаючись, сказав Микола. Оля здивовано поклала трубку.

Микола сидів, вдаючись до спогадів. Він з ніжністю згадував свого батька, який завжди був поруч з ним до того дня, коли пішов від матері, що плакала.

Його мати втратила голову від горя і не змогла пережити зради. Вона померла, залишивши Миколу з бабусею та дідусем. Його батько жив далі, завів нову родину і навіть зайняв їхню квартиру, забувши про сина.

Він повернувся лише одного разу зі своєю новою дружиною та дочкою. Після цього Микола більше ніколи не бачив батька. Микола виріс, переїхав до міста та зустрів Олену. Він вирішив не повторювати помилок батька.

Коли він мав познайомитися з батьками Олени, він був вражений, дізнавшись, що батько Олени – його рідний батько. Він залишив ресторан здивований. Пізніше його батько прийшов до нього побачитися.

– Ти образив Олену, – звuнуватuв його чоловік. Микола відповів, що це його батько образив його та його матір, і попросив його піти з його життя.

КІНЕЦЬ.