Ми з Сашком вирішили, що хочемо жити разом, ще як зустрічалися. Тому орендували собі квартиру і почали жити разом. Штамп в паспорті для нас значення не мав абсолютно ніякого. Коли дізналися про першу вагітність – пішли і оформили стосунки. Гучного весілля і гуляння ми не хотіли.

Обоє працювали та відкладали гроші. А потім працював лише чоловік, а я займалася дитиною. Не знаю, як так у нас вийшло, що після першої вагітності за кілька місяців наступила і друга. Нас стало четверо.

Ми справлялися і ніколи не просили у батьків допомоги. Та пізніше почалося скорочення в чоловіка на роботі і ми залишилися без доходів. Оренду квартири платити потрібно, харчуватися теж, та й на дітей постійно є витрати. Дитячої допомоги нам взагалі не вистачало навіть на підгузки на місяць.

Сашко вирішив поговорити з мамою, щоб вона нам дала ключі від квартири його бабусі, яка давно померла. Свекруха на відріз відмовилася. Ми стільки років думали, що квартира пустує, бо свекруха там хоче все зберегти в такому стані, як було за життя її мами. Але ні – вона її здавала в оренду і навіть нікому не сказала.

Звичайно, що чоловіка це неабияк розізлило. Вже наступного дня свекруха прийшла до мене, як Сашко був на співбесіді. Вона мені ще з дверей заявила:

– Якби ти не народжувала дітей рік за роком – давно б собі наскладали на квартиру.

Ти сама винна, що зараз у вас нема грошей.

Вона навіть не зайшла на онуків подивитися. Випалила ці слова і грюкнула дверима. Я ж стояла і намагалася зрозуміти що це було.

Як можна бути такою не доброю, не любити єдиного сина і онуків. Ця жінка думає лише про власне збагачення і безтурботне життя. Я цього не розумію.

От мої батьки при першій можливості нам допомагають. Та й оренду нашої квартири оплачують останні два місяці.

Взагалі вони нас зараз утримують.

Навіть не знаю чи розповідати чоловіку про цей інцидент з його мамою. Він і так постійно засмучений. Не може знайти роботу. З усіх співбесід лише одні відмови.

Мимоволі навіть проговорився, що якщо не знайде до кінця місяця роботу – то піде або вантажником, або на службу. І тепер сумна ходжу я, адже якщо Сашко обере другий варіант – я просто здурію. Як я маю жити без нього і з двома маленькими дітьми.

КІНЕЦЬ.