Живу разом із родиною доньки. Є п’ятирічна онука. Ось через неї й відбуваються усі конфлікти у нас. Я не можу дивитися на таке суворе виховання дитини. Дочка все їй забороняє, постійно лає та карає. Коли я кажу їй, що ми з батьком ніколи не те, що не кричали на неї, ми навпаки виховували її в коханні та ласці.

Але вона тільки відмахується від мене, звинувачуючи в м’якотілісті, і перемикає свій гнів на мене. Дочка не розмовляє зі мною майже два місяці, ігнорує навіть саму мою присутність, хоча живемо у моїй квартирі. Зять любить випити і його мало цікавить, що відбувається в будинку.

До мене він нормально ставиться, дитину любить, а в наші стосунки з дочкою намагається не втручатися. Я його розумію, він людина стороння, живе у моїй квартирі.

Мені набридло так жити, я почуваюся зайвою у своєму будинку, де дочка вважає, що тільки вона тут господиня, і робить усе по-своєму.

Але ми з чоловіком віддали їй квартиру моєї свекрухи, повністю оформивши всі документи на неї. Вже кілька разів я заводила розмову, щоб вони з’їхали від мене, але дочка здає ту квартиру, до того ж, там треба робити ремонт, а вона не хоче втрачати гроші від оренди. Сказала, що на цю квартиру має таке саме право, як і я.

Не знаю що робити. Чоловіка не стало, я залишилася сама, захистити нема кому. Я сама винна, що запропонувала їм пожити у мене, поки дитина маленька, я допомагатиму, та й гроші від здачі квартири можна витратити на дитину. А вийшло ось як.

КІНЕЦЬ.