Таке відчуття, що потрапила до якоїсь комедії, бо серйозно ставитися до того, що відбувається, не виходить. Від мене вимагають якнайшвидше завагітніти, а потім так само швидко народити, ніби я можу якось на це вплинути.

Такі цікаві вимоги з’явилися у свекрухи, коли її мама, тобто бабуся мого чоловіка, заявила, що залишить усю спадщину тому, хто швидше народить їй правнука чи правнучку.

Ми з чоловіком одружені вже чотири роки і з дітьми не поспішаємо. Вже взяли іпотеку, виплачуємо її, хочеться скинути із себе цей тягар, а потім уже народжувати дітей.

Свекруха раніше схвалювала нашу позицію, називаючи її дорослою та зваженою, але тепер її думка перекинулася на сто вісімдесят градусів.

Бабуся чоловіка – дуже своєрідна особа. Дружина чиновника з усіма властивими чиновницьким дружинам, прибабахами. Тобто себе вона вважає елітою, а всі інші плебс, не більше.

Мені вона не сподобалася, тому бачила я її лише один раз – на нашому весіллі. Вона особливо й не виходить нікуди, бо вже вік і їй тяжко.

Мене цілком влаштовувало, що мені не доводиться спілкуватися з нею. Чоловік сприйняв моє бажання бути подалі від його бабусі нормально, сама бабуся теж не горіла бажанням бачити мене, так що тут було все чудово.

Але нещодавно бабусі в голову щось стукнуло, і вона оголосила свою волю.

– Ось хто перший мені правнука народить, тому я залишу спадщину, заявила вона на черговому сімейному зборищі.

Чоловік мені про це розповів зі сміхом, а от свекруха вчепилася в цю ідею пазурами. Там же такий спадок! Велика квартира, гарна дача у престижному місці, якісь дорогі прикраси – великий куш!

Залишилося всього лише завагітніти і народити, це ж так легко, а головне дуже швидко. Принаймні, за словами свекрухи, яка й прибігла до нас агітувати.

– Ви ж все одно рано чи пізно народжуватимете, а тут он скільки користі ще отримаєте! Та й іпотеку вам платити не так і довго лишилося, – умовляла вона нас.

Ми з чоловіком могли тільки дивуватися. Чоловік мені це розповів як хохму, а свекруха вважає це керівництвом до дії.

Навіть якщо викинути, що ми маємо свої плани на життя, ця історія все одно виглядає дивно. Народжувати дитину в обмін на спадщину? Я таке в історичних романах читала, і те, там таке говорили королі та інші графи, яким спадкоємець був потрібний, як повітря.

Ми з чоловіком сказали, що не збираємося в цьому брати участь, якщо раптом збігатиметься так, то гаразд, а спеціально цим займатися ми не станемо, це ненормально. Але свекруха тепер дістає нас питаннями, чи не сталося дива, чи не вагітна я, чи все в нас гаразд зі здоров’ям, чи немає якихось проблем.

А ще свекруха постійно нас інформує, що у двоюрідної сестри чоловіка теж поки що з вагітністю не виходить. Натякає, що ми маємо шанс вибитися у фаворити гонки.

Прийняти, що ми просто в ці гонки не хочемо вступати, вона не може. Пояснювати їй щось безглуздо, тож ми вже перестали витрачати на цей час.

КІНЕЦЬ.