Ми з Михайлом вже давно одружені і у нас двоє діток.

Після нашого весілля ми постійно жили в передмісті в маленькій однокімнатній квартирі, добре, що є балкон, адже він дуже виручає.

Раніше я була цілком задоволена своїм житлом, що б там хтось мені не говорив.

Перший час нам було достатньо місця.

Але з того моменту, коли я дізналася, що чекаю дитину вдруге, почалися суттєві незручності на кожному кроці і це цілком зрозуміло, гадаю.

Знаєте, як це буває – старшому малюкові доведеться ставити вже більше ліжечко, а місця немає зовсім, то ще стоять стіл та шафа.

Я вже не кажу про власну кімнату для дитини, про це вже й мови бути не може! А так як? Вчотирьох в одній невеличкій кімнаті, виходить?

Як всім розміститися так, щоб було більш-менш комфортно?

Як старшому дитяті виспатися, коли маленьке всю ніч плаче і не дає спати нам усім, а мені його ще колихати потрібно, носити на руках поки засне.

А що буде, коли дітки підростуть? Звісно, що питань багато, ситуація зовсім непроста.

Ще й у нас хлопчик і дівчинка! Як будемо жити далі?

Тим більше розраховувати на купівлю більшої квартири нам не доводиться, часи зараз зовсім непрості.

Нам це зовсім зараз не по кишені! І так, ледве нашкребли на ці квадратні метри з чоловіком ще коли були самі і зовсім молоді, а зараз з цим, враховуючи ситуацію в нашій країні, і зовсім дуже складно.

Знаєте, можливо це звучить трохи й не дуже гарно, але я подумала про те, що ми могли б помінятися ми з свекрами моїми, з батьками мого чоловіка своїм житлом.

А що, вони удвох мешкають у двокімнатній квартирі! Навіщо їм стільки простору багато на двох?

Я вважаю, що свекри мої спокійно могли б і в одній кімнаті жити вдвох! Яка їм різниця?

А то, що передмістя, так це не так вже й погано! Їм то й ходити особливо нікуди, не те, що мені з дітьми потрібно встигати скрізь!

Якщо вже дуже потрібно буде, доїдуть на громадському транспорті, але ж вони дійсно рідко з дому кудись далеко вибираються: магазин, пошта, поліклініка та аптека.

Це все біля нас близенько, можна пішки спокійно дійти.

Тим більше що до зупинки не далеко! Та й на свіжому повітрі пожити їм було б корисно, тут у нас багато парків та зелених насаджень, озеро близько!

Загалом, я вирішила поговорити з Михайлом про це досить таки серйозно, і переконати його в тому, що це вірне рішення, яке може нам дуже допомогти!

Нехай він запропонує своїм батькам такий обмін, це ж його рідня, вони зрозуміють! Тим більше я знаю точно, що вони не погодяться, якщо таку пропозицію зроблю саме я.

У нас з ними відносини не дуже хороші, вони мене трохи недолюблюють. Але, це дрібниці.

Заради обміну квартир я готова була полюбити їх і забути усі старі образи, аби нам усім добре було.

Але, все виявилося зовсім марно, на жаль.

Розмова чоловіка з батьками закінчилася нічим, на жаль.

Вони ніяк не хотіли обмінюватися з нами житлом. Вперлися на своєму і все, що ти їм не кажи.

Як так можна, я не зрозумію? Адже мова йде про комфорт і щастя їхнього сина і онуків, а вони не погоджуються.

Ніби й не розуміють батьки чоловіка, що нам ця квартира потрібніше, ніж їм.

Як можна бути такими егоїстами? Ми ж одна сім’я! Яка їм різниця, де жити? Вони ж пенсіонери!

Але всі доводи були марні, батьки чоловіка наче нічого не чули зовсім.

Свекруха разом зі свекром ніби не чули того, що їм говорили.

Вони говорили одне і теж, що звикли жити в цій квартирі і не хочуть міняти її.

Їм, бачте, подобатися тут! Як на мене, то вони думають тільки про себе! А як же ми?

Чому вони не хочуть увійти в наше становище?

Можливо, роблять все це на зло? Просто шкідливість характеру, і все?

Як переконати батьків чоловіка помінятися квартирами?

Якби мене діти про таке просили, я б ні хвилини не сумніваючись допомогла своїм рідним. Нам зараз так важко тулитися в цій маленькій кімнаті, що навіть не знаю, що робити.

Мої батьки живуть далеко в невеличкому селі, вони б нам допомогли, але самі живуть небагато.

Як нам вийти з ситуації, що склалася, адже грошей зовсім немає?

КІНЕЦЬ.