Мій сусід Іван прожив з дружиною 10 років. У них було двоє донечок. Подружжя мало комфортне життя, але  завжди прагнули чогось більшого.Але все змінилося тоді, коли чоловік отримав травму на виробництві. Реабілітація тривала довго,кошти закінчувалися… Саме тоді Ольга прийняла рішення поїхати на заробітки за кордон.

Іван залишився сам з маленькими дітьми. На допомогу прийшла його сестра Наталя. Вона завжди була організованою та щирою. Тож коли Ольга зателефонувала та  зізналася, що знайшла собі іншого та не має наміру повертатися, Наталя взяла на себе відповідальність піклуватися про племінниць.

Так тривало два роки. Іван був спустошений. Він втратив роботу, від нього відвернулися друзі. Він не міг повірити, що його сім’я розпалася і що він тепер батько-одинак.

Але час загоїв його рани, Іван врешті-решт знайшов розраду в чудовій жінці на ім’я Олена. У неї був син, і вона покинула свого чоловіка-кривдника, щоб захистити дитину.

Вони вирішили жити разом, повністю усвідомлюючи, що їм доведеться пристосовуватися до дітей. Олена була доброю, товариською і легко знайшла спільну мову з доньками Івана. Івану було трохи легше, тому що син Олени був ще дуже маленьким. Щоразу, коли Дмитрик бачив Івана, він одразу тягнувся до нього, щоб його взяли на руки.

Це був багатообіцяючий знак. Життя почало налагоджуватися.

Іван повернувся до роботи на повний робочий день і почав заробляти більше. Зрештою, він освідчився Олені, бажаючи узаконити їхні стосунки. Поки вони готувалися до цього важливого кроку в їхньому житті, у матері Івана визрівали інші плани.

Чомусь вона не потеплішала до Олени з самого початку. Не балувала вона і Ольгу, чим, можливо, і пояснюється виїзд Ольги в іншу країну. Мати Івана бачила, як страждав син після від’їзду дружини, але відмовилася допомогти йому налагодити особисте життя.

Одного разу Олена взяла свого сина  в парк і запросила дівчаток приєднатися до них на дитячому майданчику. Діти вперто наполягали на тому, щоб залишитися з бабусею, яка приїхала провідати сина та онучок. Олена покірно зітхнула та пішла без них. Увечері Іван повернувся додому й запитав дружину, чому вона залишила дівчаток без нагляду. Йому зателефонувала мати і повідомила, що діти були вдома самі, поки вона з сином гралася на дитячому майданчику.

Чоловік відчув занепокоєння, але залишився спокійним і готовим слухати. Олена зрозуміла, що повинна пояснити йому ситуацію. Вони щиро поговорили і вирішили проблему.

Як виявилося потім, бабуся підкупила дівчат солодощами, аби вони підіграли їй…

Іван відчував неприязнь матері до Олени. Він розумів, що мати боїться, що він знову буде страждати, але йому все більше здавалося, що вона не хоче ділити його ні з ким і перетворює його на “маминого синочка”.

Зрештою, кохання перемогло. Іван щиро полюбив Олену та її сина, а вона прийняла його разом з двома доньками. Не кожна жінка змогла б прийняти таку складну ситуацію.

Подружжя вирішило не сперечатися з матір’ю Івана, вважаючи, що з часом вона заспокоїться і зрозуміє свою помилку.

“Найголовніше, що ми разом”, – сказав Іван, міцно обіймаючи Олену.

А через два роки після весілля Олена народила ще одного сина. Тепер у них велика та щаслива родина.

КІНЕЦЬ.