Зараз, коли я повертаюся на багато років назад навіть просто подумки, то й не знаю, чи правильно я відбулася, як мама для своїх дітей, чи не зробила помилок, за які тепер розплачуюся сповна.

Так склалося, що все своє життя присвятила вихованню дочки та сина.

І тепер, коли я занедужала, і не можу сама себе обслуговувати повністю, адже мені дійсно важко, ніхто з них не захотів доглядати за мною, на мій великий подив, бо я дуже надіялася на них і це правда.

Як важко розуміти, я вам скажу, що ти зовсім не потрібна своїм дітям і вони зовсім не приховують те, що ти для них просто великий тягар.

Я ростила своїх дітей одна.

Чоловіка не стало, коли на світ з’явився наш син, на той момент ми вже виховували нашу дочку, вона була старшою за свого маленького братика.

Я працювала на двох роботах, щоб у них було все. Я розуміла, що у дітей лише одна надія на мене, тому намагалася зробити  все, щоб їм добре жилося і вони ні в чому не мали потреби.

Я кожному з них дала освіту.

І не якусь там просту, а вищу в хороших навчальних закладах.

Дочка отримала диплом дизайнера, а син – будівельника.

Вони обоє влаштувалися на хороші роботи. Поки я була здорова та в усьому праворна, то завжди допомагала їм з дітьми.

У мене два онуки: Богдан – син дочки і Артем – син мого сина.

Я весь час водила хлопчиків по гуртках, забирала зі школи.

Вони часто залишалися у мене на вихідні, або, коли у батьків не було часу за ними доглядати, а влітку вони майже у мене жили.

Але одного разу мене поклали в лікарню, і я таки чималий час була в стаціонарі, адже я погано стала себе почувати.

Моя дочка відвідала мене лише один раз за весь час, а син тільки зателефонувати спромігся і на тому все.

Мене виписали через тиждень і сказали не перевтомлюватися, але тут діти привезли мені онуків відразу, як тільки я повернулася додому з стаціонару.

А з ними знаєте, як буває: то пограти, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити, адже вони просто так вдома сидіти не хочуть.

Через два місяці у мене були проблеми з ногами, мені було складно ходити. Я попросила сина звозити мене на машині на обстеження, але він вічно був зайнятий, і я викликала собі таксі, бо в нього часу немає, він просто переобтяжений своєю роботою.

Скажу вам для пенсіонерки це істотні витрати, я заплатила чимало тому водієві, а могло обійтися набагато дешевше.

Мене довго дивилися фахівці, сказали, що справи серйозні, але поки що вони зробити у цій ситуації нічого не можуть. Сказали лише поки спостерігатися.

Йшов час, і ноги мене турбували все більше.

А одного разу я просто не змогла встати, важко.

Я відразу зателефонувала своїй доньці, але вона була на роботі і порадила мені викликати швидку допомогу. Мене знову забрали.

Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати одну, і що мені потрібен вже догляд, сама я не справлятимуся просто ні з чим.

В будинку, не зважаючи на мою присутність, дочка з сином довго сперечалися, хто повинен забрати мене жити до себе.

Дочка приводила аргументи, що у неї невелика квартира і немає окремої кімнати для мене.

Син, в свою чергу, теж не мовчав і не поступався їй і відповідав, хоч у нього і велике житло, його дружина вже чекає дитину і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи до них додому.

Мені стало так соромно і не зручно, що й не передати, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей.

Я попросила їх щоб вони мовчали, закінчили цю розмову і додому пішли! Нікого з них бачити не хочу!

Я прекрасно впораюся одна і не збираюся бути для них тягарем. І вони пішли. А я лежала і плакала в подушку.

Як таке могло статися? Як з улюблених дітей вони перетворилися в таких дорослиих егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути. А коли настав ранок, я була в дуже сумному стані.

Я почула, як відчинилися вхідні двері. Виявилося, що діти вчора відразу пішли, і квартира всю ніч були незамкнені, вони навіть двері мені не зачинили. А встати то я не можу.

Це прийшла сусідка з першого поверху, хороша молода жінка, яка одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати, бо знала, що я маю проблеми такі.

А мені так прикро стало, що я розплакалася і все їй розповіла. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то, як можу прийняти допомогу від сторонньої людини?

Але сусідка виявилася напористою. Вона принесла мені їжу і приготувала чай.

Відтоді ця мати-одиначка доглядає за мною, а я віддаю їй половину своєї пенсії.

З них вона купує продукти і готує мені. Решту грошей йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари.

Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно як там їх мати. Дзвонять зрідка, і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.

Ніколи не думала, що в кінці життя отримаю таку зраду, та ще й від рідних сина і дочки, яким я віддала всю свою душу. Я виростила невдячних дітей. І за це мені найбільше сумно.

Тепер я думаю, можливо мені квартиру на цю жіночку переписати, щоб вона мене доглядала на старості років.

Діти на мене звісно образяться. Але хіба це не єдине правильне рішення?

КІНЕЦЬ.