Одній жінцні образливі, злі слова сказали в закладі. Вона прийшла по довідку, це давно було. Прийшла в похмуру сіру будівлю, брудні коридори, темні кабінети… Вона довго чекала в черзі, а потім їй наговорила образливих слів зла жінка. Жінка ледве стримала сльози, але довідка була дуже потрібна.

І вона в сльозах спустилася по немитих темних сходах, відчинила двері і вийшла на вулицю. Навколо літо! Синє небо, хмари пливуть білі. Сонце світить. Повітря чарівне, пахне бузком, він пишно розцвів всюди. У сквері грають дітлахи, кричать, сміються, веселяться. Білий голуб важливо йде по доріжці.

І жінка згадала, що вона молода! А літо таке чудове. І світ різнокольоровий. І бузком пахне. І завжди можна вийти з чорного похмурого приміщення та закрити двері за собою.

А зла жінка там усе життя сидить і сидітиме. У сірому будинку своєї злості, невдоволення, у холоді недоброзичливості. Дівчина вийшла на світ, тепло. А зла жінка лишилася. Навіть шкода її стало. Але вона сама обрала цей чорний холодний будинок. Сама його створила.

І жінка купила морозиво і поспішила додому до свого малюка. А увечері чоловік прийде з роботи. І довідка лежала у неї в кишені. А сльози висохли на теплому червневому вітрі.

Злі залишаються у тому похмурому будинку, який самі обрали. І зробили похмурим, холодним, страшним та брудним. Вони заточили себе у своїй агресії. А добрі виходять на світ, хоч і плачуть іноді після нападу злих. І світ їм усміхається. А вони посміхаються до світу. Спершу крізь сльози. А потім – просто так, радісно і від душі.

Добрим нема чого залишатися в холодному і темному будинку. Їм дозволено виходити та радіти…

КІНЕЦЬ.