Я випадково познайомила 19-річного сина з його майбутньою дружиною. Коли ми йшли повз будинок жінки, з якою я лежала в лікарні, я попросила його зайти ненадовго, дізнатися про її самопочуття. Її дочку я бачила, чарівна дівчинка 17 років, мила, ніжна, тоненька тростинка, очі як у оленя. І мій син закохався одразу.

Пішов до армії, вона часто влітку їздила зі мною на дачу. Спілкувалися. Прийшов із армії, вони одружилися. Пішов жити до них, її мати не могла жити сама. З’явився онук. Я забирала його з садка, потім зі школи, водила на спортивні секції, до репетиторів, ходила на збори, мені з моїми дітьми ніхто не допомагав, і я знаю, як це важко і хотіла, щоб у них такого не було.

У будь-яку погоду при будь-якому самопочутті я бігла за ним або з ним і туди і сюди, ніколи не робила із себе благодійницю. Це на той момент був мій єдиний онук, я хочу з ним спілкуватися та допомагати. Ніколи не лізла до них з порадами та вказівками, невістці подарунки, не коробку цукерок, а щось пристойніше дарувала на Новий рік, на День народження, та на 8 Березня.

Вважала і вважаю, якщо хочеш добрі стосунки із сином — дружи з невісткою. Але не тут було! Коли вона вийшла заміж за мого сина, то мабуть вирішила, що тепер уже вона заміжня. Раніше їй її мама часто говорила: «Ти що думаєш, він з тобою одружиться, коли прийде з армії? Потрібна ти йому!». Ну і тепер навіщо вдавати, що в тебе нормальне ставлення до свекрухи? І ця ніжна дівчинка показала своэ справжнэ обличчя!

Вона загризала мого сина, розмовляти нормально не могла, завжди в психах, роздратованим зухвалим тоном. Він був готовий піти, але в них уже був син, якого він дуже любить. Не міг уявити, що він сина залишить. І ці її колись очі, зараз подивишся і більше бачити не захочеш.

Моя однокласниця живе за кордоном і попросила мене показати через інтернет фото моїх дітей, їхніх дружин, чоловіків та онуків. Я їй надіслала кілька сімейних фото. Вона запитує: «а що це за жінка така з вами в групі на двох фотографіях, напевно, випадково потрапила, такі очі мерзенні, злісні».

Вражена була що невістка, каже: «Та в тебе такі діти гарні, освічені, розумні, і треба ж синові таку було знайти!». Років 15 я все сподівалася, що я зможу приходити до сина в гості і нормально зустріну. До того ж, я не нав’язлива свекруха, яка тягається в гості щотижня, мені ніколи й по гостях ходжу дуже рідко.

Щоразу, коли йшла в гості, несла частування, але йдеш додому і не знаєш, сміятися чи плакати, так зустріне, так привітає, такі фокуси робить! Усіми силами покаже, мовляв, якого біса з’явилася? І найсмішніше ми з нею ніколи не сварилися. Я ніколи до них не лізла і ніколи сина проти неї не налаштовувала, він і сам усе бачить.

Онука забирала біля під’їзду та приводила до під’їзду, дзвонила, щоб зустрічали, зайшов у під’їзд. Коли вже онука не треба було водити, ходила в гості 1-2 рази на рік, живемо в 20 хвилинах ходьби один від одного. І, нарешті, ходити зовсім перестала. Син їздить до мене, бачимося.

Хоча були моменти, коли вона забороняла бачитися, спілкувалися роки 3-4 рідко, коли онука вже не треба було водити за ручку. Вона подарунки приймала із задоволенням, жодного разу не відмовилася, допомогою користувалася та ще й як! І її маму, яка хворіла, доки вона була жива, я то супроводжувала до лікарні, то до лікаря, то відвезти на інший кінець міста їй у лікарню продукти чи теплу ковдру чи чистий халат, бо невістка працює.

І користувалася, не соромлячись, допомогою і зустрічала мене з таким виразом на обличчі та з такими демонстраціями, що хотілося просто зареготати їй в обличчя. Вона навіть слово «дякую» не могла видавити з себе. Ніколи не чула. Якось моя дочка везла її маму до лікарні на інший кінець міста мільйонника, будучи на дев’ятому місяці, живіт у кермо упирався. Рух активний, місто велике, їхати далеко. Я з ними поїхала, боялася відпускати. Та ніякого дякую, жодних слів вдячності від невістки!

КІНЕЦЬ.