-Ну йди, йди до своєї Ганнусі. Нехай вона тобі пере, готує. Раз мати не заслужила на подарунок. Де твоя подяка, синку?

-Мамо, ну знову ти починаєш свою пісню. Досить вже! Все я пішов.

Гримнули вхідні двері. Валентина витерла сльози, взяла до рук телефон і набрала номер.

-Алло, Марино, привіт. Як справи? Добре? А в мене не дуже? Син мене зрадив!

Валентина почала схлипувати у слухавку.

-Ти уявляєш, Андрійко знайшов роботу. Отримав першу зарплату і всі гроші витратив на Аньку свою… Мати не потрібна стала. Зараз прийдеш? Давай чекаю.

Через десять хвилин на порозі стояла подруга Марина, яка жила у сусідньому будинку.

-Ну, розказуй, ​​що тут трапилося?

-Та що. Купив Аньці, дівчині своїй, браслет золотий, уявляєш? А мені… Нічого. Навіть шоколадки не приніс.

Ось його подяка за все, що я зробила! Вночі не спала, коли він слабий був, працювала днями, щоб синочок добре жив. Собі зайвий раз нічого не купувала. Аліменти ж копійчані, батько його платив…

Вирішив Андрій знайти роботу, щоб вдома не сидіти. Ну, думаю, годувальник буде. А він усі гроші на браслет отій дівці витратив! Це нормально взагалі, як ти вважаєш?

-Валю, ти зрозумій, для нього дівчина зараз – усе. Коли людина закохана, то їй ніхто й не потрібний. Може він їй обіцяв, а може вирішив покрасуватися так, що, мовляв, дивись який я щедрий…

Адже дівчата зараз сама знаєш які, подарунки люблять, увагу. Нічого, він і тобі купить щось інше.

-Невдячний син, ось що я зрозуміла. Подивимося, як Ганна ця поведеться, я її кілька разів бачила, незрозуміла вона якась, не сподобалася мені. Але я Андрієві і слова не сказала.

Пройшло пів року.

-Мамо, мені тут таку новину повідомили… Аню бачили з хлопцем якимось на дорогій машині. Отак вона мене чекає з армії, уявляєш? А я дзвоню ж їй, коли час є вільний, пишу, а вона не хоче навіть говорити. Що мені робити?

-Ох, синку, казали мені, що вона катається то з одним, то з іншим… Я не хотіла тобі говорити, розумію, що ти засмучений. Відчепись сам від неї, нічого, забудеш з часом. І браслет забери свій потім, нічого залишати!

-Мамо, ну ти що, це подарунок мій був, від душі.

-Ех, синку. Скільки ще таких Аньок у тебе буде. А мати одна. Тож слухай мене, я поганого не пораджу.

-Синку, змужнів он як, витягнувся! Ну, нічого, я тебе швидко відгодую! Все, армія закінчилася. Чоловік тітки Марини чекає на тебе в автомайстерні, сказав, усьому навчить. Зарплата хороша буде потім, якщо все правильно робитимеш.

-Добре, мамо, я з радістю піду до нього. Що там поїсти? Я так сумував за твоїм фірмовим борщем і тортом.

Через якийсь час.

-Мамусю, тримай, це тобі! Ти, і так у мене красуня, а тепер ще кращою будеш! Це я з зарплати назбирав і купив тобі сережки зі смарагдами, під колір очей!

-Ой, яка краса! Дякую, синку! А я вважала тебе невдячним… Мені їх і носити ж і нікуди… Чекай, я зараз.

Валентина щось пошукала в скриньці, і дістала золотий браслет.

-Глянь, як добре виглядає, ніби це набір.

-Мамо… Це що, браслет, який я подарував Ані тоді? Звідки він у тебе?

-Як звідки? Я сходила забрала у неї! Ще не вистачало, щоб він залишався в неї! Нехай їй нові кавалери дарують подарунки, якщо ти її не влаштовував. А цей браслет по праву мій! Ти мені мусив його подарувати! Вона не хотіла спочатку віддавати, але я наполягла.

-Ну ти даєш, мамо, у своєму репертуарі!

-Смійся, смійся, синку! От будуть у тебе свої діти, зрозумієш, як це важко виховувати їх! Піду Маринці похвалюся, який у мене син хороший, матір так порадував!

-Алло, Марино, ти не уявляєш, що мені син подарував. Нарешті згадав про матір! Все-таки хорошого сина я виховала. Приходь, подивишся!

Часто батьки чекають подяки від дітей. Комусь слів достатньо, а комусь хочеться подарунків. Аргумент – я вас виростила, тепер ви мені допомагайте…