Мені доводиться жити зі свекрухою, бо якщо її немає поряд, то чоловіка з дивана можна зіпхнути лише бульдозером. Я пробувала, знаю.

Ми після весілля жили у орендованій квартирі. Перший місяць ще було нормально, а потім чоловік став диванним песиком. Прийшов із роботи, живіт набив і на диван. Помити посуд? Він втомився. Кудись сходити? Він втомився. Поличку прибити, кран підкрутити, подивитися, що не так із моїм ноутбуком? Він не може, він утомився.

А потім він утомився так сильно, що звільнився з роботи. Мовляв, його там не цінують, платять замало, треба шукати іншу. Але робота, де треба лежати на дивані і скиглити чомусь не знаходилася.

Грошей стало бракувати. Дійшло до того, що на оренду житла зичила у своїх батьків. Після цього було вирішено переїхати до свекрухи, доки чоловік не знайде роботу.

Чесно, я думала, що свекруха буде бігати навколо синочка. Я припускала, що до весілля чоловік так і жив, але ж ні.

В свекрухи чоловік взагалі забув, що таке лежати на дивані. Вона сама працює, я працюю, тож чоловік уже на другий день огреб люлей, бо надвечір нічого не приготував, хоча весь день був удома.

– У жебраків немає слуг! Цілий день удома, а тебе ще й обслуговувати повинні? – вичитувала вона сина.

Я дивилася на з круглими очима. Чого не очікувала, того не очікувала. Думала, що чоловік приріс до дивана, бо у мами звик жити на повному пансіоні, а виявилося ні.

Чоловік літав, як електровіник. І прибирав, і готував, і в магазин ходив, а за три тижні знайшов роботу. Але обов’язків по дому це його не позбавило.

Тепер побут ми ділили на трьох. Чоловікові сачкувати його мама не давала. Для мене це було одкровенням. Як другий медовий місяць, тільки зі свекрухою.

Оскільки чоловік знайшов роботу і почав заробляти, ми знову змогли винаймати квартиру і з’їхали від мами чоловіка. Я вирішила, що криза у нас пройшла, але варто нам було переїхати, як чоловік знову розслабився.

Не відразу, але через півроку на мене знову чекала композиція на дивані і звичне “я втомився”. Добре хоч із роботи не звільнився, на цьому вже дякую.

Я пробувала і по-доброму, і через скандал, але такого ефекту, якого досягала свекруха, не було. Максимум помиє посуд чи приготує вечерю. І то бурчатиме весь вечір потім.

До того ж з’ясувалося, що я завагітніла. Треба було збирати гроші, а в нас знову проблема. Чоловік потрапив під скорочення і все місяць сидів без роботи, приростаючи все надійніше до дивана.

Знову довелося переїжджати до свекрухи. Там його мама знову привела синочка до тями, знову чоловік став бігати. І роботу знайшов і стали гроші відкладати на мій декрет. Знову чоловік не лежить мертвим вантажем на дивані, а працює та бере участь у житті сім’ї.

Зі свекрухою у мене жодних розбіжностей немає, вона навіть не вимовляла, що ми вже вдруге до неї приперлися жити, хоча вже дорослі, одружені і чекаємо на дитину.

Я їй дуже вдячна за все, що вона робить для нас. Але ж не жити нам тепер все життя з нею через те, що без її чарівних пенделів чоловік одразу осідає на диван і нічого не робить?

Виходить, що наш шлюб зараз тримається на моєму терпінні та мамі чоловіка. А коли щось із цього закінчиться, тоді і шлюбу настане кінець.

Не знаю що робити. Начебто і розлучатися треба, але я вагітна, чоловіка люблю, мама в нього чудова. Але й перспективи через якийсь час знову замість чоловіка отримати диванного песика мене лякають.

КІНЕЦЬ.