Пологи давалися мені нелегко. Під час вагітності я набрала всього 10 кг, і це було цілком нормально. Тільки незадоволеним був мій чоловік. Настільки незадоволеним, що почав навіть відкрито знущатися з мене.

Йому легко було говорити: він дитину не народжував. Тепер кожне його слово супроводжувалося неприємними словами на мою адресу, знущаннями і докорами. У день виписки з пологового будинку він подивився на мене з відразою і зажадав, щоб цього живота через тиждень не було.

Але живіт нікуди не йшов — я була товстою і ненавиділа себе за це. Чоловік казав, що я так сильно ожиріла, що йому навіть огидно дивитися на мене. Він навіть став спати у вітальні на дивані, щоб мене не бачити. За його словами, я була настільки жирною, що сама ледве-ледве поміщалася в ліжку.

Я б сама рада скинути кілька кг і бути такою ж стрункою, як завжди була. Але через кесаревого розтину я змушена була чекати мінімум два місяці. Мені не можна було тяжкість піднімати.

Все дійшло до такого маразму, що він просто одного разу повернувся додому з якоюсь дівчиною і зажадав мене піти. Я в шоці була, стояла і дивилася на них, не в силах поворухнутися.

Він заявив так: — Тепер зі мною буде жити моя нова красуня, а ти можеш поїхати сьогодні ж! Збирай свої речі і йди подалі. Я й гадки не мала, куди йти. До батьків я не могла піти — вони самі жили в маленькій квартирі, не могли ж вони і мене прихистити в своєму маленькому будинку.

Подруг у мене зовсім не було — з ними я вже давно перестала спілкуватися. Залишалася лише свекруха — людина, яка мене ненавидів всією душею. Вона не пропускала можливості самої познущатися наді мною, присоромити за що-небудь. Коли я очікувала її у нас в гостях, я просто влаштовувала швидку прибирання, щоб уникнути її нападок, а й тут мені не щастило. Вона завжди знаходила привід для причіпок.

І ось як мені піти в будинок цієї жінки, яка буде тільки рада моїй ситуації? Стала швидко речі збирати, щоб виїхати в невідомість. З кімнати чую, як чоловік розговорив зі своєю мамою, і потім зайшов до мене і зажадав почекати свекруха, яка сама хоче вигнати мене. Ну вже немає, такого задоволення я їм не заподію. Я стала ще швидше збиратися. З’явилася на порозі свекруха і перше, що вона зробила — дала гучну сильну ляпас своєму синові.

— З дуба впав, чи що? Зовсім з розуму вижив! Виганяєш свою дружину з немовлям на вулицю. Так яким чудовиськом повинна бути людина, щоб так вчинив з власною дитиною? Збирай свої речі зараз же, забери свою швабру і йди звідси. А ти, — звернулася вона до мене, -перестала ну-ка ревіти і поклала всі речі назад. Іди до мене, мій солоденький, — забравши з моїх рук малюка, м’якше стала сюсюкати дитини.

— Куди я піду? Це мій будинок! — почав було чоловік.

— Мене це взагалі не цікавить. Великий хлопчик вже — знайдеш собі дах над головою! Котися звідси! — Ви ще побачите, на що я здатний, — погрожував він і вийшов зі своєю дамою.

Свекруха покликала майстра, щоб змінили замок двері, і сама залишилася зі мною в будинку тієї ночі, зажадала припинити ревіти і зібратися заради сина. Ця жінка все життя мене переводила, а зараз стала ближче всіх — вона допомогла мені в найважчий момент мого життя. Через день до нас у будинок принесли повістку в суд: чоловік справді не збирався залишати все так. На кухні сиділи і пили чай зі свекрухою. Вона все думала про те, де прокололася під час виховання сина!

КІНЕЦЬ.