– Де ти? – Наталя почула голос чоловіка по той бік телефону.

– Я вже іду, любий!

Ще вирішила зайти в гості до своєї сестри!

Вже давно її не бачила. Зараз буду вдома.

Наталя похапцем попрощалася з сестрою та поспішила додому. Їй було зовсім недалеко, адже сестра жила в сусідньому під’їзді

Увійшовши до хати, Наталя спробувала взяти себе в руки та з посмішкою попрямувала на кухню.

Вона налила Михайлові у велику тарілку гарячого борщу та дістала з холодильника сметану.

– Пригощайся, любий. Чому ти сьогодні так рано? Як справи на роботі? – запитала Наталя.

– Ось мушу їхати у термінове відрядження.

Прийшов додому, а тебе ніде немає, – відповів Михайло, – чоловік голодний, а ти десь бігаєш.

Наталя мовчки кивнула головою, відчуваючи свою провину, і почала клопотатися біля чоловіка, запропонувавши йому хліба і чаю.

Михайло їв мовчки, а Наталя стояла біля стіни, спостерігаючи за трапезою чоловіка.

В її пам’яті спливли спогади з дитинства: мати так само стояла біля плити й дивилася, як їсть її батько.

Завжди готова догодити, мати без протесту терпіла батькові образи, ніколи не наважувалась йому перечити.

Наталя перейняла мамину поведінку. Звідки їй, ще тоді малій дівчинці, було знати, що мамина поведінка була хибною?

Батьки часто сварилися, але мати мовчала та тільки кивала головою.

Коли Наталі виповнилося дванадцять, вона вперше сміливо поставила мамі запитання:

– Мамо, чому ти терпиш все це від тата? У сім’ї, де чоловік та дружина поважають одне одного, так не повинно бути, – впевнено заявила Наталя.

– Ну дай Бог, доню. На все свій час, – відповідала мати та йшла в іншу кімнату, тихо плачучи.

Наталя познайомилася з Михайлом, коли їй було двадцять два роки.

Дівчина працювала офіціанткою в місцевому кафе, куди чоловік часто заходив.

Він звернув увагу на чарівну молоду жінку з пшеничним волоссям і блакитними, як небо, очима.

Михайло завжди залишав дівчині щедрі чайові, а одного разу він таки запропонував їй зустрітись:

– Я був би не проти, якби така мила дівчина склала мені компанію. Як щодо прогулянки нічним містом?

Пара таки зустрілася. Хлопець виявився уважним і ввічливим.

Через тиждень Михайла терміново відправили у відрядження. Наталя провела його на вокзал. Це стало початком тривалого листування та телефонних дзвінків. Через два місця Михайло знову повернувся в місто. Наталя була рада його бачити.

Чоловік був зовсім не схожий на її батька. Він був лагідним і турботливим.

Вони провели разом щасливі три тижні, Наталя навіть взяла відпустку на роботі. Тоді Михайло запропонував дівчині переїхати з ним у Харків. Вона погодилась.

Наталя познайомила Михайла зі своїми батьками. Мати натякала доньці, що їй вже пора виходити заміж, а Михайло – надійна та добра людина.
Через місяць Михайло знову поїхав у відрядження, пообіцявши повернутися через декілька тижнів. Несподівано напередодні Нового року він повернувся.

– Я не можу більше чекати.

Ти вийдеш за мене заміж?

Поїхали зі мною у Харків. У моїх батьків там є будинок, і вони давно знають про тебе. Вони приймуть тебе з радістю.

Наталя дуже зраділа цьому. Вона відкинула будь-які застереження про те, що недостатньо добре його знає, не зважаючи, що знайомі вони не так і давно.

Зрештою, дівчина піддалася на вмовляння Михайла, звільнилася з роботи й разом з ним поїхала з міста.

Будинок, в якому вони оселилися, знаходився за п’ятнадцять кілометрів від міста. До нього прилягало величезне господарство.

Для Наталі, яка виросла в міському середовищі, пристосуватися до нового способу життя виявилося непросто.

Думки про роботу більше не з’являлися в її голові. Дівчина стала домогосподаркою…

Поступово її життя почало перетворюватися на існування за принципом “давай-давай”.

Наталя не хотіла говорити про це мамі, щоб зайвий раз не засмучувати її. Дівчина дедалі більше усвідомлювала, що Михайло вже не той, за кого вона виходила заміж.

Він став більш владним, нетерпимим до думок чужих.

Михайло метушився по хаті та збирав речі у чергове відрядження.

– Коли ти повернешся, Михайле? – несміливо запитала Наталя.

– Через два тижні, моя люба. Не сумуй…

Він підійшов до дружини та обійняв її.

– Будь розумницею.

Наступного ранку, коли чоловік поїхав, Наталя пішла до РАЦСу, подала заяву на розлучення та повернулась в дім своїх батьків…

Вона більше не бажала терпіти таке життя з чоловіком. Жінка була переконана, що прийняла правильне рішення.

А що ви думаєте з цього приводу? Наталя вчинила правильно чи ні?

КІНЕЦЬ.