Олена забрала маму з села до себе в місто, в свою столичну квартиру.

Але ще відразу маму попередила, що в столиці все дорого, і ціни зростають ще, з роботою у них з чоловіком останнім часом незрозуміло що твориться, загалом, ситуація в них дуже складна.

І кредит ще не виплачений, і діти-підлітки, яких потрібно забезпечувати і на ноги поставити ще.

А тепер ще й мати до них переїхала!

Олена сказала, що матері своїй вона, звичайно, дуже рада, але витрати зросли у них серйозно.

Виходячи з цього, дочка сказала, щоб мама теж брала участь у їх спільному сімейному бюджеті, віддавала їм всю свою пенсію.

А мама образилася:

– Останнє у мене забираєте, виходить, – каже і дуже ображається на дітей.

Свою маму Олена забрала до себе пів року тому з маленького села в місто.

Мамі начебто не так багато років, близько сімдесяти, але самопочуття у неї останнім часом сильно похитнулося і це стало дуже помітно, і стало ясно, що жити одна вона вже не може.

– Моя мама давно просилася вже до нас, самотньо їй там одній було, але ми все якось тягнули, доглядальницю їй там найняли. Ну як доглядальницю, скоріше, помічницю по господарству і компаньйонку. Мама ще сама на ногах. Жінка та просто приходила, прибирати допомагала, готувати і спілкувалася з мамою, щоб їй не самотньо було, – поділилася зі мною моя знайома Олена.

Хату в селі дочка пропонувала продати, але мати все ж позбутися єдиної власності принципово не захотіла, просила, щоб залишили її дім.

Тому хату залишила на сусідів, швидко зібрала у валізу найнеобхідніше і переїхала в трикімнатну квартиру до доньки.

– Не встигли заговорити про переїзд. Тут же мама всі справи вирішила і зібралася швидко.

Щиро кажучи, сама Олена відкладала момент переїзду мами як могла, розуміючи, що в спільному проживанні просто їм не буде спокою.

Мама – людина літня, зі своїм укладом.

Сама собі господиня, звикла жити одна, ні на кого не озираючись. Все повинно бути по її.

А у Олени своя велика сім’я, чоловік і дві донечки.

Живуть вони середньо, працюють, виплачують кредит за свою трикімнатну квартиру, платити залишилося ще пару років, тому зовсім не розкошують, а економлять останню копійку.

Чоловік Олени до перспективи переїзду тещі поставився без захвату, правду кажучи, але й особливо не заперечував, щоб мама дружини жила разом з ними.

Настійно порадив тільки схиляти маму до продажу її хати в селі, з тим, щоб, коли чоловік і жінка виплатять кредит за свою трикімнатну квартиру, взяти кредит на квартиру для мами Олени і відселити її в окреме житло, так, мовляв, буде краще усім.

Гроші від продажу хати пенсіонерки використовувати як початковий внесок, а потім би та квартира залишилася б одній з їх доньок.

А пару років поки чоловік погодився жити з мамою дружини під одним дахом.

Маму прикріпили до столичної поліклініки, почали робити необхідні обстеження.

На деякі консультації возили платно, щоб не втрачати час.

І в бюджеті сім’ї за цей час відбулися деякі зміни.

Олена кілька тижнів просиділа без роботи, вийшла на роботу тільки нещодавно.

Чоловік її теж кілька разів отримав лише частину зарплати.

І, судячи з усього, таку він і буде отримувати надалі.

Ні, вони не голодні, звичайно, і на оплату кредиту їм трохи вистачає.

Але все ж зниження доходів і майже одночасне збільшення сім’ї на одну людину виявилося відчутно.

– Маму довелося одягнути, взути! – розповідає Олена подрузі. – Приїхала в якомусь лахмітті, як сирітка. Штани їй купили, темні, світлі, пару кофт, блузочку на літо, взуття. Загалом, практично гардероб! На консультації фахівців витратилися. Мама любить сир хороший, а він зараз ой який небюджетний. Чаї п’є постійно – то з шинкою бутерброд, то з сиром. Тут парфуми у мене побачила, сподобалися – ой, а можна мені? Ну не скажеш же, що не можна. Минулого тижня кинулася, а він майже скінчився. Новий треба купувати. Світло, вода теж – мама ж постійно вдома. Рахунки приходять такі, що ой.

При цьому вкладатися в бюджет мама, мабуть, не планувала абсолютно, вона навіть й не думала про це.

Пенсія у неї невелика, звичайно. Проте, вважає дочка, якусь частину мама цілком могла б вкладати в загальний котел, чому б і ні?

А мама образилася.

Вона їхала до дочки в місто з села, розраховувала жити на утриманні дітей і пенсію відкладати на «всяке може статися».

– У всіх старі батьки, – ображено говорить мати, – дочки мама, так і живуть – «все, що моє – моє, а що твоє, то наше». Для цього ж і ростили дітей, свого часу у всьому собі відмовляли, щоб не відмовляти в старості.

Олена тепер сама вже не знає, як правильно вчинити. Шкодує, що забрала маму з села, адже вона ще не старенька зовсім, ще сама може про себе подбати.

Донька вже іноді думає, що можна хоч до зими відвезти маму назад. Але чи правильно це?

КІНЕЦЬ.