У свої 19 років я щиро закохалася і вийшла заміж.

А вже у 20 років я стала мамою, у мене з’явився синочок.

У чоловіка мого Михайла власного житла не було, тому ми весь цей час жили у моїх мами й тата.

Тоді у них була якраз двокімнатна, але досить таки простора і велика квартира.

Ще у них була однокімнатна квартира.

Тоді там жила моя бабуся, але потім вона стала старенькою і її забрав до себе дядько, так домовилися вони між собою, що він доглядатиме їх.

А коли нашому синові виповнилося пів року, ми з чоловіком захотіли жити окремо від моїх батьків, це ж зрозуміло цілком.

Я запитала у них, чи можна нам переїхати в ту однокімнатну квартиру.

Але мама відмовила мені в цьому, на жаль.

Вони з батьком вирішили продати обидві квартири, щоб купити трикімнатну і маленьку дачу.

Мама сказала, що мені одній буде складно з дитиною, адже чоловік постійно працює, а вона завжди допоможе.

Я тоді ще була юна і нерозумна. Вирішила, що мама моя все вірно говорить, вважала, що вона має рацію.

Навіть чоловіка вдалося вмовити на це, хоча він був готовий на орендовану квартиру переїхати.

Потім батьки почали процес з продажем квартир.

Саме тоді ж мою маму звільнили з роботи.

Працювали лише мій тато та чоловік.

На життя нам всім якось вистачало. Ми всі в’їхали в нову квартиру.

Мама сама займалася ремонтом, бо хотіла, щоб все було на її смак, зі мною вона зовсім не радилася і нічого не запитувала.

Але коли з ремонтом закінчили, з’ясувалося, що шукати роботу мама не збирається, вона мала зовсім інші плани на життя.

Сказала, що хоче сидіти вдома зі своїм онуком.

А мені, мовляв, вдома сидіти не справа, адже я ще молода і сповнена сил і мені треба виходити на роботу.

Згодом я таки влаштувалася на роботу і ще вчилася заочно в інституті. А мама сиділа з моєю дитиною.

Більшу частину зарплати я віддавала мамі, бо вона постійно говорила, що моїй дитині потрібно те, дитині потрібно це, мовляв багато грошей йде на неї.

А потім я якось випадково почула, як моя мама своїй подрузі скаржилася, ніби це вона забезпечує онука, годує-одягає і взагалі на її плечах вся наша сім’я, а ми з чоловіком наче ледарі.

А її подруга обурювалася, як це ми такі з чоловіком молоді і не здатні забезпечити самі свого власного сина.

Мама їй наговорила, що ми мало заробляємо, хоча це не так, і ми з чоловіком платимо за все.

Батьки. виходить так, що буквально навіть мила не купують, все на нас аж до комунальних платежів.

Я тоді образилася на неї, але йти на якісь суперечки не зважилася, адже розумію, що лише гірше буде, у моєї мами зовсім непростий характер.

А потім я знову дізналася, що мама розповідає, ніби оплатила мені інститут, хоча це чоловік платив за навчання.

Зараз я стала мамою ще й маленької доньку і сиджу в декреті.

Мама так і не працює, батько теж, хоча вони ще навіть не на пенсії.

Всю сім’ю забезпечує мій лише мій чоловік.

З дітьми мені мама більше не допомагає, хоча всім розповідає, як порається з онуками і працює сама в будинку, усім хвалиться, щоб я без неї робила.

Все б нічого, але вона постійно говорить моєму чоловікові, що грошей не вистачає ні на що, що він мало заробляє. А батько їй підтакує, він завжди погоджується з нею, навіть коли вона не права.

Чоловік хоче з’їхати від моїх батьків на орендовану квартиру.

Я, з одного боку, вже теж так не хочу більше жити зі своїми батьками.

Але, з іншого боку, як я залишу батьків, якщо вони не працюють? Вони ж ростили мене, як я їх зараз покину?

Замкнуте коло якесь, і як зараз вибратися з нього я теж не знаю, адже на одну чоловікову зарплату ми орендовану квартиру теж оплатити не зможемо.

Дуже шкодую, що свого часу погодилася жити з батьками, ми стільки грошей вклали у їх побут, а вони зовсім незадоволені нічим.

Як мені правильно вчинити, щоб жити краще і мати нам з чоловіком ніколи більше не докоряла нічим?