Я вийшла заміж за Олега 10 років тому. Він був наймолодшим з трьох братів , і в той час як його старші брати  вже створили власні сім’ї, ми з Олегом тільки починали наш спільний шлях.

На жаль, мої стосунки зі свекрухою , Тамарою Василівною, були далекі від ідеальних. Ми ніколи не знаходили спільної мови, і я не могла зрозуміти причини її ворожості до мене. Відчувалося, що вона ображається на те, що її молодший син знайшов кохання і почав нову сторінку свого життя.

Я докладала багато зусиль, щоб подолати прірву між нами, сподіваючись, що одного дня ми зможемо налагодити справжній зв’язок і стати дружньою родиною . Я прагнула, щоб вона прийняла мене, і була готова називати її рідною матір’ю, аби тільки вона ставилася до мене з дещицею доброти.

Але як би я не старалася, нічого не змінювалося. Зрештою, я припинила боротьбу за її прихильність. Незважаючи на труднощі, я залишилася вдячною свекрусі за те, що вона виховала такого чудового сина, який став моїм люблячим партнером і підтримкою.

Були моменти надії, особливо після народження нашої дитини. Тамара Василівна почала частіше нас відвідувати, і наші стосунки, здавалося, налагодилися. Однак ці моменти були недовгими, оскільки незабаром у інших синів з’явилися власні діти.

До того ж, двоє інших синів жили ближче до матері, а ми – на околиці міста. Навіть на канікулах ми залишалися самі. Найбільше мені було боляче, коли свекруха часто забувала привітати мене з днем народження, а можливо, робила це навмисно.

Мені не залишалося нічого іншого, як змиритися з цим і рухатися далі .

Потім сталася трагедія, коли відійшов у засвіти чоловік Тамари Василівни, залишивши її спустошеною. Її здоров’я стрімко погіршилося через емоційну напругу, і вона стала прикутою до ліжка. Інші сини та невістки віддалилися від неї, не пропонуючи майже ніякої підтримки.

На мій подив, свекруха запросила нас зустріти Новий рік у неї вдома. Знаючи її немічний стан, я взяла на себе приготування всіх страв, бажаючи полегшити їй частину тягаря.

Більше ніхто не прийшов, і ми мали  вечерю втрьох. Саме в цей час Тамара Василівна відкрилася нам. Вона ніби зрозуміла, що потребує допомоги, і запропонувала нам переїхати до неї, щоб доглядати за нею в старості.

 “На безриб’ї і рак риба”.

Мені не потрібно було багато часу, щоб прийняти рішення . Я швидко відхилила її пропозицію. Мені було дуже боляче, що за всі ці роки свекруха так і не визнала мене як особистість. Тепер вона хотіла, щоб ми перевернули своє життя заради неї.

Я була твердо переконана, що обов’язком інших її синів, які так довго отримували її увагу, подарунки та любов, було взяти на себе відповідальність і допомогти своїй матері в її похилому віці. Чоловік мене, чомусь, не розуміє…Як мені бути?

КІНЕЦЬ.