Наступного ранку Богдан прокинувся і зрозумів, що лежить у ліжку Руслани. Він озирнувся і застиг від подиву. Руслана, одягнена в домашній халат, сиділа поруч. Коли вона потягнулася, халат зіслизнув з її плеча, що змусило Богдана поставити під сумнів ситуацію. “Що ти робиш?” – запитав він, його здивування було очевидним. Руслана поправила халат і незворушно відповіла:

Почуваючись розгубленим, Богдан поїхав з дачі. Повернувшись в офіс, він намагався уникати Руслани, але вона ніби навмисно продовжувала з’являтися перед ним.

Її настирлива присутність заважала йому уникати її розпитувань. “О, дивись, ми знову перетнулися. Це, мабуть, доля. Які плани на вихідні? Може, хочеш зайти до мене?” – запитала вона. Богдан невпевнено відповів: “Я подумаю”.

Обмірковуючи свою ситуацію, Богдан почав сумніватися у своїх стосунках з Тамарою. Він підозрював, що останнім часом вона була відстороненою, завжди поспішала, і не міг позбутися відчуття, що у неї можуть бути стосунки з кимось іншим. Однак, перш ніж він зміг сказати їй про це прямо, Тамара зізналася, що знайшла когось нового і що вони планують поїздку на море.

Здивований її одкровенням, Богдан побажав їй удачі та висловив свою вдячність.

Опинившись на роздоріжжі, Богдан дійшов висновку, що Тамара, хоч і хороша людина, але дещо наївна і часом зарозуміла. Він знову зустрівся з Русланою, яка пила каву за своїм столом. У вирішальний момент він підійшов до неї й погодився на її запрошення.

Вони планували провести вечір п’ятниці разом у Руслани.

Після роботи вони попрямували до будинку дівчини, її житло, перевершило очікування Богдана щодо типової дачі. Просторий і добротний будинок, побудований ще дідом Руслани й переданий з покоління в покоління, більше нагадував постійне місце проживання.

Руслана поділилася з Богданом своїми особистими обставинами, розповівши, що живе сама, оскільки її мати переїхала до Італії зі своїм новим чоловіком. Її батько п0мер сім років тому, і хоча Руслана берегла свої спогади про нього, відсутність матері залишила довготривалий вплив.

Попри труднощі самотності, Руслана прийняла обставини, що склалися, визнавши, що вона впорається.

Вечір промайнув швидко, і коли наближався час спати, Руслана повідомила Богдану, що приготувала для нього ліжко в задній кімнаті. Богдан, згадавши минулу ніч, завагався і запитав: “Хіба ми не…?” Руслана перебила його, вибачившись за плутанину і зізнавшись, що це був жарт.

Вона запевнила його, що нічого не сталося, і він може піти, якщо хоче. Проте Богдан відреагував з розумінням, висловивши своє усвідомлення того, що нічого не сталося, і бажання залишитися. Руслана прийняла його рішення і поділилася своїми планами показати йому прекрасний ліс і озеро наступного дня.

Вихідні пролетіли непомітно, і Богдан з Русланою поступово звикли до компанії один одного. Вони проводили час разом, формуючи зв’язок, який вийшов за рамки їхньої першої зустрічі на дачі: Богдан і Руслана розмовляли, сміялися, знаходили спільні інтереси. Протягом вихідних між ними виникли справжні стосунки, засновані на взаєморозумінні та підтримці.

Хоча Богдан спочатку важко переживав несподіваний поворот подій, він знайшов розраду і товариство в компанії Руслани. Вони досліджували чарівний ліс і милувалися мальовничим озером, разом оцінюючи красу природи. За час, проведений разом, вони зблизилися, насолоджуючись присутністю один одного і відкриваючи нові грані своїх особистостей.

Погляд Богдана на стосунки змінився, коли він замислився над своїм досвідом з Тамарою і Русланою. Він зрозумів, що нещодавня поведінка Тамари й виявлення нею нового любовного інтересу свідчать про природний перехід у їхніх стосунках. З іншого боку, його зв’язок з Русланою був щирим і не обтяженим удаванням.

Коли вихідні добігали кінця, Богдан і Руслана повернулися до свого життя, їхні серця назавжди залишилися зворушеними пережитими моментами. Хоча їхнє майбутнє залишалося невизначеним, вони були вдячні за несподіваний зв’язок, який вони відкрили для себе. Час покаже, який шлях вони оберуть і чи поглибиться їхній зв’язок.

Зрештою, Богдан зрозумів, що іноді життя підносить нам непередбачувані обставини й несподівані зв’язки, які кидають виклик нашим упередженим уявленням про любов і дружбу. Те, що почалося як запрошення на святкування дня народження на дачі, перетворилося на пригоду, яка відкрила серце Богдана новим можливостям і потенціалу для значущого зв’язку з Русланою.

Наступні вихідні провели на тому ж місці. І наступні, і наступні…

З Русланою було легко знайти спільну мову. Вона володіла величезним багажем знань і навичок. Вона навіть розбиралася в автомобілях. Заміна свічок запалювання чи моторного мастила була для неї другою натурою. Її життя з батьком, мабуть, відіграло значну роль у формуванні її здібностей.

Зрештою, вони вирішили офіційно зареєструвати свої стосунки й почали жити разом. Будні проводили в міській квартирі Богдана, а вихідні – на дачі у Руслана. Весілля вирішили зіграти скромне, щоб воно нагадувало їхню першу зустріч і святкування. Запросили лише друзів по роботі. Зрештою, в Богдана теж нікого не було в житті.

За два дні до весілля зателефонувала Тамара. Вона не виходила на зв’язок відтоді, як розповіла про свою поїздку на море. Минуло чотири місяці мовчання.

Номер телефону був незнайомий. Богдан і Руслана були на дачі, коли пролунав дзвінок.

Голос Тамари тремтів від сліз. Виявилося, що її нібито весілля так і не відбулося. Її обдурили. Повернувшись з відпочинку на морі, вона залишилася без копійки, не маючи грошей на дорогу додому. Її наречений забрав усі її гроші та речі, посадив її на поїзд і попрощався з нею.

У відчаї вона зателефонувала з позиченого телефону. З усіх номерів, які вона знала, лише номер Богдана був єдиним, який вона пам’ятала. Чи повинна вона подати заяву? Вона так і зробила, але правоохоронці пояснили, що такі справи, особливо без свідків, рідко закінчуються розкриттям. Вони навіть припустили, що, можливо, Тамара сама все втратила.

Богдан і Руслана не могли залишити Тамару на вокзалі. Вони вирішили провести її додому.

Коли вони під’їхали, Тамара здивовано подивилася на Руслану.

“Хто вона така?” запитала Тамара.

“Моя наречена, – відповів Богдан.

“То ти так швидко про мене забув? Я сподівалася, що ми будемо разом. Я думала, ти забереш мене до себе”.

“Ні, я відвезу тебе до себе. А щодо швидко забути, то це ти виходиш заміж. До того ж я ніколи не обіцяв на тобі одружуватися”, – відповів Богдан.

Тамара зітхнула. “Що ж, чоловіки зробили свій вибір. Поїхали”.

Дорога в машині пройшла в мовчанні. Висадивши Тамару біля її будинку, Богдан і Руслана продовжили свій шлях.

Тамара зробила ще одну спробу втрутитися в їхнє життя.

“Мені терміново потрібно до мами. Підвези мене, але без твоєї нареченої”, – благала вона телефоном.

“Ні. Викличте таксі. І, будь ласка, більше зі мною не зв’язуйся”, – твердо заявив Богдан.

У них були свої зобов’язання і своє життя… і Тамара більше не була частиною їхньої подорожі.