Василь Вакуленко та його дружина Ганна прожили мирне та гармонійне життя разом 20 років. За весь час їхнього шлюбу Василь ніколи не мав звички дарувати Ганні подарунки. Вони одружилися швидко , всього через місяць після того, як почали зустрічатися, і їхні побачення були простими, без жодних  розкішних подарунків та романтичних побачень . вони зрідка ходили до клубу потанцювати, і лише після одруження Василь набрався сміливості поцілувати її.

Після весілля їхнє життя поглинули обов’язки та виховання дітей, залишаючи мало часу на розкіш, як-от подарунки. Василь присвятив себе розвитку фермерського господарства, інвестував у худобу та техніку, працював агрономом. Ганна піклувалася про дітей, доглядала за садом і працювала  в шкільній їдальні.

Словом, жили як усі.

Коли діти підростали, турбот ставало дедалі більше. Свята вони відзначали скромними застіллями, а життя продовжувало текти спокійно і тихо.

Одного разу, напередодні 8 березня, Василь пішов на ринок, щоб продати картоплю, моркву і кілька домашніх курей. Торгівля йшла добре, і він заробив непогані гроші.

“Ганна буде задоволена”, – подумав Василь. Завантаживши сумки в машину сусіда, він вирушив за продуктами зі списком Ганни в руках.

Перед початком покупок Василь вирішив перекусити в місцевому каве. Купив собі біляш та томатний сік. У гарному настрої він вийшов з кафе і попрямував за покупками.

Йдучи вулицею, Василь помітив біля магазину одягу молоду пару. Молодий чоловік, здавалося, вагався, а дівчина, на ім’я Настя, схвильовано показувала на красиву квітчасту сукню у вітрині.

“Настю, ходімо далі. Ми зараз не можемо собі дозволити такі сукні”, – сказав Олександр.

“Але Сашуню, подивися, яка вона гарна. Вона ніби зшита спеціально для мене”, – відповіла Настя, намагаючись переконати його.

“У нас не так багато грошей. Якщо ми купимо сукню, нам доведеться на місяць відмовитися від інших речей. Можливо, навіть доведеться харчуватися картоплею та квашеною капустою, – міркував Сашко. Чоловіки завжди намагаються мислити раціонально.

“Минув рік, як ми одружилися, а ти жодного разу не подарував мені нічого, навіть на Новий рік”, – сказала Настя, висловлюючи своє розчарування. Для чого таке заміжжя?

“Будь ласка, Сашуню”, – продовжила Настя, поцілувавши чоловіка і потягнувши його в магазин.

Через деякий час молода пара вийшла з магазину, Настя верещала від радості. Сашко нарешті купив їй сукню.

Василь не міг не думати про це. Він стояв і дивився на сукню на вітрині. Вона нагадала йому схожу сукню, яку колись носила Ганна. В день їхнього першої зустрічі. Яка ж вона була в ній гарна, як статуетка) Щось приємне защеміло в його серці.

“А я так і не подарував їй нічого”, – усвідомив  Василь.

Заздрячи чужому щастю, чоловік зайшов до магазину і купив гарну сукню з вітрини. Продавчиня розповіла, що це була остання мода, виконана в ретро-стилі з чистого шовку.

“Вашій доньці сподобається, – сказала вона.

“Я купую це для своєї дружини”, – перебив Василь, сповнений рішучості зробити Ганні сюрприз, якого вона ніколи не отримувала.

“О, я така рада за неї”, – защебетала продавчиня.

“Скільки я вам винен? запитав Васил ь, почуваючись трохи незручно через ціну.

Продавчиня назвала ціну, і Василь почервонів.

“Це великі гроші. Я міг би на них купити  комбікорму для птиці на цілий місяць”, – буркнув Василь.

“Якість і краса мають свою ціну”, – відповіла продавчиня.

Василь  на мить замислився. Йому було шкода витрачених грошей, але думка про щастя Ганни переважила його сумніви. Він заплатив за сукню, зібрав пакет і вийшов з магазину. Дорогою додому зустрів сусіда Гошу, і похвалився йому вигідною покупкою.

Чоловіче, чи ти розум втратив  на старості років? Ти б краще доларів купив, ти ж збираєш на нове авто, а не шмаття для жінки купляєш!

Коли вони приїхали в село, Ганна ще не повернулася з роботи. Василь годував худобу, прибирав гній, напував поросят, насипав курам пшениці. Робота не давала йому спокою, але на серці було важко. Він зробив добру справу, купивши подарунок, але щось у ньому свербіло, щось залишилося недоробленим.

Почуваючись виснаженим, Василь  зайшов до хати і налив собі склянку чогось міцного. Він випив ще одну склянку і відчув себе трохи краще, знайшовши розраду в цьому напої.

Коли Ганна повернулася з роботи, вона виглядала похмурою.

“Як торгівля, Васю? Привіз продукти, які я замовляла?” – запитала вона.

“Нормально. Ось гроші, – відповів чоловік, простягаючи їй виручку.

“Щось мало”, – розчаровано сказала Ганна.

“Ну, я тобі подарунок купив. Ось у тій сумці, – сказав Василь, показуючи на пакунок.

Ганна  не повірила своїм вухам.

“Для кого це? Для мене?” Її очі заблищали від нетерпіння, коли вона дістала сукню з пакета, намагаючись осмислити несподіваний подарунок. Вона пішла приміряти її в іншу кімнату. Хвилин через п’ятнадцять вона повернулася зі сльозами на очах.

“Не підходить… Я погладшала”, – сказала Ганна з розчаруванням у голосі.

“Як же так?” – здивувався Василь.  “Ти ж була в такій сукні, коли ми ходили на побачення до клубу”.

“Дурню, скільки років минуло? Я народила тобі  трьох дітей, – намагаючись пояснити, відповіла Ганна.

“Коли я побачив цю сукню, вона нагадала мені про нашу молодість, про те, як добре було в ній, – згадував Василь.

“Так, ти правий. Тоді було добре… Молодість – це завжди добре”, – зітхнула дружина.

Вони сиділи разом на лавці біля будинку, міцно притиснувшись одне до одного. Вони згадували і сміялися, насолоджуючись спільними спогадами. Незабаром додому почали повертатися їхні діти.

“Мамо, тату, чому ви так сидите?” – запитала  донька Поліна, з цікавістю спостерігаючи за сценою, що відбувалася перед нею.

Батьки просто розсміялися у відповідь.

“Доню, тато приніс тобі подарунок на 8 березня”, – сказала Ганна.

“Татку, я люблю тебе”, – вигукнула Поліна, поцілувавши батька в щоку і побігла приміряти нову сукню. Вона повернулася, радісно кружляючи у своєму новому вбранні, відчуваючи себе моделлю.

Для молодших синів Василь приніс два автомобілі на пульті та  солодощі.

Наступного ранку Ганна  розбудила Василя  ніжним погладжуванням по голові і запросила до сніданку. Вона подивилася на чоловіка таким люблячим поглядом, що він ледь не розчулився.

“Вже ранок? Тоді зі святом тебе, дружино, – сказав Василь, тепло посміхаючись.

“Ти мене вчора порадував. Дякую, – відповіла Ганна, і її очі засяяли ніжністю.

“Можна і так сказати”, – відповів Василь, і його серце переповнилося задоволенням.

Давно вже Ганна  і Василь  не були такими щасливими. Чоловіки, на жаль, не розуміють одну просту істину, – жінки до божевілля взаємні. Чим наповниш-те і будеш мати.

Чи не так?

КІНЕЦЬ.