Соня мріяла про велику зарплату, тонку талію та хорошого чоловіка. І ось, сестра їй привезла собаку, який їй допоміг виконати бажання

Соня лежала на дивані та мріяла, щоб її життя змінилося. Мріяла зосереджено, посилаючи в космос конкретні сигнали, які Всесвіт мав почути і без проблем розшифрувати.

А хотіла Соня не так вже й багато. Зарплату більш, талію тонше і заміж. Ось заміж хотілося найбільше, бо туди вже сходили всі подружки та кажуть, що там дуже добре.

Але з особистим життям у Соні не складається, як і із зарплатою, як і з талією. Подивишся в гаманець, згадаєш останні невдалі стосунки, і прямо зі страшною силою тягне в кондитерську за  калорійним, але божественно смачним тортиком.

Щовечора Соня цілеспрямовано заводить будильник з розрахунком на ранкову пробіжку, але щоранку тяжіння ліжка здобуває беззаперечну перемогу.

– Ну, що я буду одна бігати вулицями? От якби з кимось, то це вже була б інша справа, – знаходила собі виправдання Соня.

Її зосереджені мрії перервав телефонний дзвінок від сестри. Соня ліниво потяглася за телефоном і приготувалася до довгої розмови.

Але сестра була напрочуд лаконічна, бо до поїзда в неї залишалося лише дві години, а їй треба було вирішити головну проблему – залишити з кимось свого собаку.

Соня відразу ж відмовилася, але з’ясувалося, що сестра вже обдзвонила всіх друзів і знайомих, які зазвичай її страхували на випадок відряджень, але саме зараз ніхто з них допомогти не може. Соня була останньою надією, тож сестра була дуже наполеглива.

– Гаразд, привозь свого блоховоза, – зітхнула Соня, розуміючи, що сестра не відв’яжеться. – Але ти будеш мені винна три бажання!

Видно, що сестру дуже припекло, бо вона навіть не почала торгуватися і обурюватися, а просто радісно верещала і обіцяла незабаром прибути.

І ось сидить Соня на дивані і уважно дивиться на щастя, що звалилося на неї. Собаку сестри вона бачила останній раз приблизно півроку тому, і тоді це було милий лаповухий щеня. Зараз же на Соню вивчаюче дивився здоровенний кінь, який, зважаючи на все, мав таку ж вагу, що й сама Соня.

Пса звуть Рекс і, за словами сестри, це дуже вихований собака, який знає всі команди, тому проблем у Соні з нею виникнути не повинно. Але Соню мучили невиразні сумніви.

Опустивши очі на лист із вказівками сестри, Соня зітхнуло перечитувала рядки, в яких йшлося про графік вигулу цього собакоподібного коня.

Вранці він гуляв о шостій ранку. О шостій! Це ж треба вставати на годину раніше, ніж Соня звикла! Сестра попередила, що терпінням Рекс не відрізняється, тому якщо його вчасно не вигуляти, він без зайвої сорому погуляє вдома. З огляду на розміри Рекса Соня навіть думати не хотіла про результати такої прогулянки.

Добре хоч із кормом усе просто – сестра привезла цілий мішок, який був розміром із саму Соню. На тиждень його точно вистачить, а там уже й сестра повернеться.

Ранок почався у Соні з неприємного будильника, поставленого на п’ять сорок п’ять ранку. За звичкою Соня хотіла перевести його на сьому, але поскулювання з коридору різко змінило її плани. Це пробіжку можна перенести, а ось вигул собаки, який здатний від прикрості затопити сусідів, перенесенню не підлягав.

– Та йду я вже, йду, – бурчала Соня, швидко збираючись під схвальним поглядом цікавого персонажа.

Причепивши повідець і позіхаючи на всю широту рота, Соня вивалилася з квартири в ранній темний ранок. Очі не хотіли розліплюватись, а ноги переставлятися.

Але варто було Соні з Рексом вийти з під’їзду, як дівчина подавилася позіханням, настільки різко пес рвонув у відомому тільки йому напрямку.

Соні навіть не довелося перебирати ногами. На підмерзлій сніговій жижі за ніч утворилася чудова ковзанка, якою Соня мчала в невідому далечінь зі швидкістю зацікавленого в негайному вигулі собаки.

Хто сказав, що Соня не намагалася взяти владу до своїх рук? Вона пробувала, але в неї нічого не виходило. Ноги ковзали, собака мчала вперед, а Соні тільки й залишалося, що міцніше триматися за повідець, сподіваючись, що собака десь уже зупиниться.

Рекс нарешті добіг до якогось цікавого місця і застиг, полегшено задерши лапу. Соня ж важко дихала і намагалася прийти до тями після такого незвичного способу пересування. Зате спати їй розхотілося зовсім

Поки Соня переводила дух, Рекс побачив неподалік себе іншого собаку, з яким тут же захотів познайомитися. Бажання Соні не враховувалося абсолютно.

Що там казала сестра? Рекс вихований та знає команди? Він, можливо, і знає, але чи то Соня звучала непереконливо, чи то були не ті команди, але “фу”, “стояти” та інші вигуки командного плану Рекс ігнорував, ніби це не йому.

– Ой, мамочко, він же її зжере! – прошепотіла Соня і заплющила очі, щосили намагаючись загальмувати ногами.

Загальмувати у неї вийшло, але тільки шляхом врізання у щось велике та відносно м’яке, явно не дерево і стовп.

Від несподіванки Соня випустила з рук повідець і плюхнулася на те місце, яке, на її думку, поряд з талією, яка потребувала схуднення. Очі розплющувати не хотілося, бо Соня сумнівалася, що побачить щось добре.

– Ви не забилися? – пролунав приємний чоловічий голос звідкись праворуч.

Соня розплющила одне око і озирнулася. Володар голосу так само, як і Соня, сидів на землі, але вже готувався підвестися. Рекс і невідомий собака самозабутньо обнюхувалися за кілька метрів від них, і нічого страшного не відбувалося.

Поки Соня знайомилася з обстановкою, чоловік підвівся, обтрусився і галантно простяг руку Соні. Та сором’язливо її прийняла і дозволила незнайомцю привести її у вертикальний стан.

– Так ви не забилися? – повторив своє запитання чоловік, уже насторожено вдивляючись Соні у вічі, мабуть, шукав там іскру розуму чи ознаки струсу.

Соня пробурмотіла, що з нею все гаразд, потім, не знаючи, куди себе подіти від збентеження, попрямувала до Рекса, який і не думав кудись тікати.

– Він вашого песика побачив, побіг… А я йому кричу… А він не зупиняється… Ну і ось… – остаточно збилась з думки Соня, після чого підібрала з землі повідець і рішуче потягла Рекса у бік будинку.

Соня ніколи не витягувала з бруду вантажівку, але щось їй підказувало, що відчуття чимось схожі. Рекс не звертав уваги на її потуги, продовжуючи обнюхуватись з новим другом.

Соня кинула погляд на зацікавленого процесом чоловіка і, почервонівши ще сильніше, перекинула повідець через плече і на кшталт бурлака спробувала стягнути Рекса додому. Невідомо, чи помітив Рекс її потуги, але зрушити його з місця Соні не вдалося.

– Мабуть, доведеться вас проводити, інакше, боюся, до домівки ви його не дотягнете, – усміхнувся чоловік і свиснув своєму псові, який одразу підбіг до господаря. Разом із ним підійшов і Рекс.

Дорога додому виявилася цікавою. Собаки йшли поруч, Соня більше не бовталася на повідку, як повітряний змій, а йшла своїми ногами і розмовляла з Павлом, тим самим хлопцем, у якого вона врізалася.

Розмова складалася напрочуд легко. Соня поскаржилася, що це собака сестри і досвіду вигулу такого собаки у Соні немає, Павло її заспокоїв, що для першого разу вона трималася дуже стійко і навіть повідець до останнього не випускала з рук.

Мило говорячи, вони дійшли до Соніного під’їзду.

– А ви вечорами о котрій гуляєте? Хотів запропонувати свою компанію, тим більше, що Моніка з вашим Рексом начебто потоваришували, – трохи зашарівся хлопець.

Соня теж залилася фарбою, але відповіла, що сестра сказала гуляти о сьомій вечора, і Соні буде набагато спокійніше, якщо Павло складе їй компанію. Повторювати ранковий досвід із польотами їй не хотілося. На цьому й домовились.

Сходами Соня летіла швидше за Рекса, перестрибуючи через дві сходинки. У душі все співало, що було неприродно для сьомої ранку. Вбігши додому Соня кинула погляд у дзеркало і остовпіла. Як вона могла забути, як виглядає! Вона ж прямо з ліжка побігла вигулювати собаку!

– Ну, якщо вже я йому така сподобалася, то це точно кохання з першого погляду, – вирішила про себе Соня.

Від споглядання свого зовнішнього вигляду сумнівної привабливості її відвернув запитальний гав Рекса, який сидів на килимку і терпляче чекав, коли йому помиють лапи.

– Та йду я вже, йду, – зітхнула Соня і попленталася за ганчіркою.

Пройшов тиждень

– Соня! Виручай, сестро! Знову поставили термінове відрядження, все горить, їду через годину, треба взяти Рекса на тиждень! – затораторіла сестра, коли Соня піднесла трубку до вуха.

– Гаразд, привозь… Але ти мені тепер повинна вже шість бажань! – важко зітхнула Соня.

Потім підійшла до крісла і погладила плече чоловіка, що сидів у ньому.

– Сестра Рекса привезе, більше діти нема куди. Ти ж не проти?

– Як я можу бути проти купідону, який подарував мені таке щастя, – засміявся Павло і посадивши Соню собі на коліна уткнувся носом у її плече.

Соня сумнівалася, що купидони виробляють відходи в такій кількості, але розсудливо промовчала, щоб не псувати такий зворушливий момент. Тим більше, що Рексу вона теж була вдячна за ту зустріч рано-вранці.

КІНЕЦЬ.