Коли я була ще дитиною, мама вселяла мені, як важливо дбати про мою бабусю Любу. Баба Люба потребувала не так фізичної допомоги, як простого спілкування.

Я фінансувала її походи за продуктами, що приносило їй радість. Вона утримувала свою квартиру в ідеальній чистоті і розповідала мені історії зі своєї молодості за чаєм із печивом під час моїх щотижневих візитів.

Через роки я стала самостійною дорослою людиною, дружиною, матір’ю та бізнес-леді. Перебуваючи у хорошому фінансовому становищі, я регулярно надсилала бабусі 7-9 тисяч, щоб примножити її мінімальну пенсію.

Я хотіла, щоб вона могла оплачувати медичні рахунки, комунальні послуги, продукти та навіть деякі види дозвілля, живучи без стресу.

Проте в один із місяців виникла незрозуміла ситуація. Мама сказала мені, що у баби Люби закінчуються продукти. Я була вражена, подумала, що мої перекази не доходили.

А може, вона зв’язалася з шахраями? Після роботи я одразу ж вирушила до неї, щоб все дізнатися . Перевіривши банківську програму баби Люби, я виявила, що значну частину своїх грошей вона жертвує солдатам, залишаючи собі найменше. -Я просто хочу нашої перемоги.

Мені ці гроші не потрібні, можливо, комусь вони знадобляться на лікування! Вражена її альтруїзмом, я обійняла її і крізь сльози пообіцяла продовжувати її підтримувати. Однак тепер я також обов’язково купую продукти – про всяк випадок.

КІНЕЦЬ.