– Як мені набридло вже з цією вагітністю! – обурювалася Тамара. – Скоріше б уже! Як подумаю, що ще півтора місяці носити…

Олегу не подобалося, як останнім часом Тома відгукується про майбутню доньку: це, дівка, мала. Та й вагітність була їй тепер зовсім не в радість, адже спочатку дружина гладила свій животик і заспокоювала дитинку, ласкаві слова підбирала.

– Народжу і відмовлюся, виховуй сам!

Якщо раніше Олег розсміявся, приймаючи такі слова за жарт, то зараз варто було б замислитися. Ну нічого, можливо Тамара коли народить, то в неї все ж таки прокинеться материнський інстинкт.

Але такого не сталося, стало навіть гірше – годувати вона не хотіла, і все частіше тікала до незаміжніх подруг, гуляла з ними.

Олег працював, доводилося дедалі частіше залишати маленьку Олечку на своїх батьків. Ті часто говорили про яблуню з яблучком, натякаючи, що теща Олега нітрохи не краща за його Тому:

– Валентина сама лишала Томку на свою матір, то чого ж чекати від такої дружини? Вальці тільки багатство треба було, от і недолугого собі знайшла, аби квартиру забрати, а Томка по її стопах піде.

– Приходить, що і я недолугий!

– Виходить! Тільки з тебе брати нічого, а ось що батьком-одинаком ти станеш, то це факт! Не слухав ти нас, коли цю вертихвістку брав заміж! Ех ти!

Ну, а що тепер говорити? Так, була закоханість настільки, що Олег голову втратив. Гарненька й весела Тома його зачарувала так, що він на п’ятому місяці роману побіг за обручкою і вручив їй її в коробочці.

– Ти зовсім, чи що? – казали йому друзі. – У цієї Томки знаєш яка репутація? Нікому не побажаєш такої дружини.

Але Олег був закоханий. Він подумки сміявся над такими словами, думав:

«Ви мені ще позаздрите!».

Навіть весілля не гуляли, бо особливо не було з ким – поїхали до моря відпочивати, де й зачалася Олечка.

Потім винайняли квартиру. Дізнавшись про свою вагітність, Тома спочатку стрибала з тестом у руках від щастя, а потім… Так уже вийшло.

– Томо, ти мене змушуєш з тобою розлучитися, – сказав їй одного разу Олег.

– Ну так давай розлучимося.

– А ти розумієш, що я подам у суд і дочку заберу?

– Навіщо позиватися? Я сама напишу відмовну.

Це було несподівано і неймовірно! Ось так легко Тома відмовилася від дочки, навіть оком не моргнувши! Підписала без жалю, ніби у якомусь стандартному договорі автограф поставила. Підписала й зникла, пішла до своєї бабусі жити. І де у такої матері серце?

– От і слава Богу! – втішав Олега батько. – У майбутньому вона не матиме прав на Олечку аліменти на старості подати. І тобі не треба на Тамарі на аліменти подавати, ти чоловік – виховуй доньку сам, а ми допоможемо, придивимося.

– Я виїду! – задумливо сказав Олег.

– Куди ти поїдеш?

– До діда, у село. Все одно хата пустує.

– Куди? Навіщо тобі це треба?

– Там красиво й спокійно, озеро поряд. Я від усього хочу абстрагуватись, усе переосмислити. Тут, у місті Томка живе, не хочу її бачити і щоб Олька її не знала. Мало – зараз вона від дочки відмовилася, а потім бігатиме по судах і галасуватиме про свої жіночі права, і що відмовившись вона була не в собі.

– Такі, як Томка, не змінюються, не сподівайся.

– Все одно поїду. І Олі там краще буде, свіже повітря і все таке інше.

– Ти ж не сільський хлопець, ти не зможеш на городі поратися. І як ти їздитимеш на роботу? Вісімдесят кілометрів до міста!

– Нічого, в райцентрі десь влаштуюся, водії скрізь потрібні. Усього два кілометри.

– Їдь! – зітхнув батько. – Ти ж упертий у своїх намірах – що в одруженні, що в цьому переїзді. Тільки як ти працюватимеш із маленькою дитиною? Давай так – доки не поспішай, тобі треба зʼїздити, полагодити будинок, зробити затишок, провести воду, каналізацію. Справ багато, помотатися туди-сюди доведеться, заразом у сусідів сільській праці навчишся. Ти думаєш – так просто у селі жити? Я втік звідти, як тільки закінчив школу.

Ну що ж, розпочалася довга, серйозна робота. Мати сиділа з дитиною, Олег із батьком працювали і їздили разом у сільський будинок, щоб його облагородити. Для цього знадобилося три роки, і можна було вже забирати Олечку і влаштовувати її в садок.

– Це наш дім? – ахнула вона. – Такий великий і гарний?

– Так, і ми будемо з тобою жити, – відповів Олег.

– І бабуся з дідусем також?

– Ні, вони приїжджатимуть до нас у гості, а ми до них.

Оля засмутилася – вона звикла жити у великій родині, але варто було їй показати дворик з невеликим дитячим майданчиком, її гарну кімнату, і познайомити з сусідською дівчинкою, як вона розвеселилася. Саме тут, у селі, Олечка почала ставити запитання про маму, бачачи, як інші дівчатка живуть у повних сім’ях. Олег підбирав слова, щоб не наговорити зайвого та не засмутити дочку.

– Розумієш, у мами інші інтереси, – казав Олег. – Ось наша сусідка, тітка Марія, мама твоєї подружки Елі, вона любить готувати й поратися із дітьми, так? А твоїй мамі це не подобалося, тому я залишив тебе у себе, щоб мати займалася своїми іншими інтересами.

– А які у моєї мами інтереси?

Сказати правду – дівчинка не зрозуміла б, довелося викручуватись.

– Ну, вона любить всюди подорожувати.

– А чому вона не взяла нас у свою подорож?

– Вона складна. Дітям там недобре.

Іноді приїжджали батьки, допомагали по господарству, поралися з онукою.

– Наслухалися ми про твою Тамару, – сказала мама. – Подруга моя розповідає, яка в будинку для літніх людей працює – здала Тома свою бабусю, як тільки вона не потрібна їй стала. От же ж – ні перед чим, не зупиниться, квартиру вирішила забрати. А бабуся ще у своєму розумі, плаче там – і дочка мені отаке зробила, і онука, і навіть правнучку мені не показали!

Олег знизав плечима – його вже не цікавила колишня родина. Але незабаром довелося про неї згадати, коли Олечка закінчила перший клас і переходила до другого. На той час Олег уже захопився молодою вчителькою Олечки, хай не красунею, але дуже приємною у спілкуванні. Роман ще не розвинувся, але потяг один до одного був сильним…

…Якось Олег повернувся з роботи додому.

Чоловік відкрив хвіртку, зайшов на подвірʼя і застиг від несподіванки.

Він побачив, що дочка розмовляє у дворі з якоюсь шикарно одягненою пані…

Олег не одразу впізнав хто то була така. Чоловік підійшов ближче і ахнув. Він побачив, що це була його колишня теща Валентина Ігорівна!

Олег її бачив кілька разів ще до весілля, але хороших стосунків з нею не склалося.

– Привіт, Олег, – сказала Валентина.

Вона зняла сонячні окуляри.

– Як ви нас знайшли? – Запитав Олег.

– Хто шукає той завжди знайде! Ось я знайшла.

– Ольга, давай додому, мені тут поговорити треба, – сказав Олег, і коли дівчинка пішла, він звернувся до колишньої тещі. – Що ви від нас хочете?

Жінка загадково посміхнулася.

Олег дивився на колишню тещу, не розуміючи, що відбувається.

– Я просто приїхала внучку побачити, а може, ще до себе на канікули взяти. Я вже живу у великому місті.

– Зрозуміло. Черговий вигідний чоловік?

– Чоловіка в мене немає, одна живу, тож хочу на канікули взяти Олю.

– Вона нікуди не поїде! Її мати не має батьківських прав!

– Але ж від цього я не перестала бути бабусею, правда? Я ж не відмовлялася від онуки. Та й Олечка сама хоче поїхати.

– Що ви їй наговорили?

– Правду! Що я бабуся, а її мати відмовилася від своїх прав, поїхала у невідомому напрямку зі своїм новим нареченим і спілкуватися не хоче, навіть зі мною. А я живу сама, можу внучку взяти на канікули.

– Ви б краще свою матір із будинку для літніх забрали.

– А навіщо? Вона зовсім старенька, майже лежача, куди її потягну? І взагалі – їй там добре, медперсонал її доглядає. Що особисто я можу для неї зробити? А внучці багато що можу дати – вона місто побачить, погуляємо з нею там, купимо, що вона захоче. Не все ж життя їй сидіти в цій дірі.

Олег уже набрав повітря, щоб висловити колишній тещі все, що він про неї думає, але почув за спиною голос доньки:

– Тату, ну відпусти мене в місто погуляти!

– Ні, я сказав! – відповів Олег. – Я тобі сказав – додому.

– Строго ти, – посміхнулася Валентина. – Ну я так розумію, що з першого разу тебе не вмовити. Ось тут на листочку записано мій телефон. Я поки що тут у місті буду, мені треба продати нашу квартиру, тож дзвони.

Два дні Оля ремствувала і сварилася з батьком.

– Хочу у місто! Я ж тільки на місяць і з бабусею.

– Я візьму відпустку і сам покажу тобі місто!

– Де ми там із тобою житимемо? А бабуся має свою квартиру, вона сказала, що чоловікам там не місце!

– Тебе покинули – і бабуся, і матір! Де вони були весь цей час? А зараз прийшла бабуся, коли ти вже велика, і хоче тебе звозити до себе. Звичайно, їй не довелося тебе бавити, все так просто виявилося.

Олег не міг розповісти доньці про свої переживання. Але все ж таки він переживав, що у Валентини Ігорівни якісь свої підступні плани: хоч Томка і не має батьківських прав, але колишня теща може забрати внучку і кудись відвезти. Те саме підтвердила мама Олега, хоч його батько й сумнівався.

– Та куди вона її відвезе? Вона хоч і шкідлива жінка, але не аж так. Кому захочеться відповідати потім за таке?

Були великі сумніви, але все ж таки Олег набрав номер телефону Валентини і покликав її на переговори.

– Я знала, що ти розумно вчиниш. Ми ж із тобою не чужі один одному. Друзями не були, але й ворогами теж. А Олечка тепер для мене єдина – підростаюче покоління!

Олегові не сподобалися її слова, насторожили.

– Що значить одна? Яке ви маєте на неї право?

– Нічого, просто єдина онучка. З мамою у мене не склалися стосунки, з дочкою теж, то хоч може для Олечки я стану хорошою бабусею, яка любитиме мене.

Олег все ж таки відпустив Олю з бабусею, але тут же пошкодував, як тільки автобус від’їхав від зупинки.

Хотілося застрибнути в машину і помчати за автобусом, але по дорозі він зустрів Раю – вчительку Олі.

– Ти чого це? – запитала Рая. – Білий весь.

– Та ось, дурість зробив, хочу за донькою поїхати.

– Стривай, тобі не можна за кермо, давай до тебе зайдемо, все розповіси.

Говорили весь вечір, Рая його заспокоювала:

– Якби ти не пустив дочку, вона б за все життя тобі цього не пробачила б. Просто будь завжди на зв’язку – з нею і з колишньою тещею, цікався, що вони роблять. Може це й добре, що в Олечки дві бабусі будуть, якщо мати така пропаща.

Рая заспокоїла Олега. З цього вечора у них розпочався справжній роман. Олег справді часто дзвонив до дочки. Спочатку вона всім захоплювалася і розповідала все подробиці. Потім якось засумувала. Через два тижні вона попросилася додому.

– Привезіть мені дочку, – попросив Олег у Валентини.

– Та ось мені ще кататися туди-сюди! Сам приїдь і забирай!

– А як щодо того, що у вашій квартирі не місце чоловікам?

– Ну, я ж тебе додому не запрошую. До вокзалу Олю довезу.

Довелося взяти відгули і їхати за донькою. По дорозі назад Оля весь час дивилася у вікно й сумувала.

– А мені не сподобалося у бабусі. Спочатку вона мене возила на екскурсії різні, на атракціони, до зоопарку, а потім їй набридло.

Вона сказала:

«Як я від тебе втомилася!»

Почала сваритися, все забороняти, і їжа в неї несмачна. Я так додому захотіла до подружок до тебе. Значить у мене одна бабуся – твоя мама.

Олег задумався. Коли вони з донькою вийшли з поїзда, Олег набрав телефон своєї матері.

– Скажи, де саме знаходиться будинок для людей похилого віку?

Оліна прабабуся лежала на ліжку і вже не могла вставати, але розум у неї був ясний. Олег їй пояснив, хто така Оля.

– Дівчинко моя! – бабуся простягла до правнучки руки. – Дай обійму тебе! Господи, тепер на той світ вирушити не страшно. Дякую тобі, Олежику, що показав мені Олечку, я дуже рада!

Трохи побалакали, пообіцяли ще відвідати.

– Не треба, – сказала старенька. – Нехай Олечка мене такою запам’ятає, та й я її теж. Я дуже слаба, скоро вже буде зовсім недобре. Не приходьте!

Олег порахував, що таке знайомство Олі необхідне, щоб дочка зовсім не очерствіла.

Але на цьому була поставлена крапка – більше він не хотів мати ні з ким із колишньої рідні стосунків…

І почалося в Олега нове сімейне життя – з улюбленою донькою та майбутньою коханою дружиною Раєю…

КІНЕЦЬ.