Я помітила, що одна з моїх ваз кудись зникла з дому. Я подумала, що діти розбили її і бояться зізнатися у цьому. Але дізнавшись правду, я округлила очі.

На кухні була очевидна порожнеча. Кудись зникла моя улюблена ваза, яку я завжди ставила на стіл для фруктів. Перше, що спало на думку – мої діти. Скільки разів я казала їм бути обережними з нею! Я покликала Алісу та Макса, і обидва з’явилися з дещо винними обличчями.

– Діти, де моя ваза?

– Запитала я, намагаючись звучати спокійно.

Аліса перезирнулася з Максом.

– Мамо, ми не хотіли, щоб ти дізналася…

– Ви її розбили?

– Перебила я її, відчуваючи, як моє серце стукає від роздратування. Макс зітхнув.

– Ні, мамо, ми її продали. Я була здивована.

– Що?! Навіщо? Аліса встала і підійшла до мене. У її руках була коробка із новими туфлями.

– Ми помітили, що твої старі туфлі вже зношені. Ти завжди купуєш нам нові речі, але забуваєш про себе. Ми вирішили зробити тобі сюрприз. Я була вражена. На очі навернулися сльози.

– Діти, ви продали вазу заради мене? Макс посміхнувся.

– Ми хотіли зробити щось особливе для тебе. Я обійняла їх обох.

– Я так зворушена вашим жестом, але наступного разу, будь ласка, говоріть мені про свої плани. Ваза може бути замінена, але ваша чесність та любов до мене – це безцінно. Обидва кивнули, обіцяючи нічого не приховувати і не робити таємно. Цей день нагадав мені, як важливо цінувати моменти, які дарують нам наші близькі.

КІНЕЦЬ.