Під’їзд був тихий і спокійний, як завжди, поки з-за дверей не пролунали дитячі голоси. Віра, повертаючись із роботи, була здивована, що її 6-річний син Мишко відмовляється відчиняти двері.

– Мишко! Це я, мама! Чому ти не відчиняєш?

– Віра намагалася заглянути в вічко, але воно було прикрито чимось.

– Мам, ти… просто… не заходь зараз, будь ласка!

– Голос Миші звучав на межі паніки.

Віра відчула тривогу.

– Що трапилося, Мишко? Ти мене лякаєш.

– Я просто намагався забратися, – прошепотів Мишко. Віра, насторожившись, потягла ручку дверей.

– Мишко, відкривай зараз же! Після деякого вагання засув клацнув, і двері відчинилися. Віра увійшла і оглянула вітальню. Підлога була всипана пилом з пилососу, меблі були витягнуті на середину кімнати, а деякі речі просто лежали на підлозі.

У центрі цього хаосу стояв пилосос із відірваним шлангом. Мишко дивився на маму з жахом у очах.

– Я… я просто хотів зробити сюрприз.

Забратися, доки ти була на роботі. Але коли я намагався пропилососити, він зламався. І я не знав, що робити. Віра подивилася на свого маленького помічника і не змогла втриматись від усмішки.

– О, Мишко, ти такий добрий. Але іноді краще питати, перш ніж робити щось таке. Мишко кивнув, очі його були сповнені сліз.

– Вибач, мамо.

Я більше так не буду. Віра обійняла його.

– Нічого, дитинко. Ми всі помиляємось. Головне – навчатись на своїх помилках. Але, будь ласка, наступного разу, не бери пилосос без мого дозволу! Мишко посміхнувся.

– Обіцяю, мам!

КІНЕЦЬ.