Було в сім’ї двоє синів і три дочки. Сини молодші. Різниця у віці три роки всього. Когось одного з них не вирізняли, все було, можна сказати, порівну. Так і жили, горя не знали, доки доросле життя не почалося.

Микола – старший.

Валерій – молодший.

На той час, як Валерій пішов служити, Микола вже встиг відслужити та одружитися. Молодята стали жити окремо. Родичі, включаючи сім’ї старших сестер, скинулися і купили їм будинок. З боку нареченої у покупці ніхто не брав участі, вона була не місцева, приїхала здалеку. З її боку навіть на весіллі була лише мати.

І ось молоді живуть, народжують дітей, Микола працює, але не завжди. У селі роботи сезонні, за які платять добре, а кудись влаштовуватись постійно у нього немає освіти. Та там і зарплати невеликі. Отак і жили, то густо, то пусто. Коли густо – шикували. Коли пусто – родичі допомагали. І їжею, і одягом для дітей, і всякими господарськими дрібницями.

От і Валерій повернувся. Спочатку у місті влаштувався, а потім до батьків приїхав із нареченою.

– Хоч ти й останній син у нас, а жити молоді мають окремо. Заробляйте собі самі.

Валерій знав, що братові всі скинулися на житло. Образа звичайно була, але тільки на сказані матір’ю слова. Він чудово розумів, що треба досягти всього самим. І вони із дружиною разом працювали, разом їздили у відрядження, разом мріяли, разом будинок будували.

Чого тільки за цей час не наслухалися від родичів. Усіх хвилювала відсутність дітей. Сипалися всілякі поради, пропонували звернутися до спеціалістів, бабок, і навіть до ворожок. Валерій тільки відмахувався – ще рано, встигнемо. Більше діставалося його дружині Надії. Рідня чоловіка стала говорити їй прямо, що оглянутися треба саме їй.

– Може ви щось не так робите?

– Ви ще свічку нам потримайте. Сказали, що у нас ще справи. Все йде за планом. Будинок добудуємо і будуть у нас діти.

– Сім років!!! Сім років у вас дітей немає. Так не буває.

– Буває!

Будинок стоїть. У кімнатах завершилося останнє оздоблення. Новосілля.

Родичі, під час застілля, почали нову розмову.

– Даремно ви все це затіяли – сім’я, будинок. Час витратили, а вас розлучення чекає, дітей у вас не буде. Ми до ворожки ходили з вашою фотографією, – пвочала одна з сестер.

– А хто вам дозволив нашу фотографію шарлатанкам різним показувати? – обурився Валерій. – На себе ворожіть, а нас чіпати не треба.

– Та було б чого чіпати. А вона всім правду каже. Грошей багато коштує її консультація. Ви тепер нам винні.

– Ага, з чого б це? Ми вас не просили. Та й обманює вона.

– А ось і ні.

– Більше не говоріть про неї.

– Ну добре. Ну, якщо вже на те пішло, то будинками вам треба з братом помінятися. У нього троє дітей і маленький дім, а у вас нікого, і величезний будинок. Для чого вам такий? До того ж ви скоро розлучитесь. Що сказано ворожкою – збувається. Вам все одно будинок продавати, а братові буде користь. А ти, Валерій, собі ще заробиш.

– Я зароблю. А Надю ви чому з рахунків скинули? Половина будинку її.

– Ви ж розлучитесь. Навіщо їй будинок у нашому селі – поїде.

– Як добре ви вирішили. Якби ми знали, що ви такі, то й будувалися в іншому місці. Вас запросили у гості, а ви такі розмови ведете. Вибачте, банкет закінчено.

– Ти що, Валерій, образився? Ми і чай ще не пили. У вас там торт гарний, мабуть смачний.

– А торт ми й самі з’їмо. Про нього ворожка вам нічого не казала? А нам видіння було, що ви не спробуєте його. Надю, давай зі столу прибирати, гості вже йдуть.

– Ну, ти ще пошкодуєш. Згадаєш нас, коли все збудеться.

– Не збудиться.

Валерій був спокійний. Звичайно нічого не справдиться. Він чудово знав і розумів. Вони з дружиною хотіли повідомити новину для родичів, але згодом вирішили цього не робити. Надя була вже вагітна, третій місяць. Звичайно, ще не було нічого помітно. Вони вирішили сказати батькам Валерія, але це їм не сподобалося. Добре, що Валерій був один, а Надя навіть не чула цієї розмови.

– Не може бути! А як же ворожка? Все має здійснитися.

– Ви взагалі нормальні? То онуків вам треба, то не може бути. Радіти треба, а ви.

– Краще б братові допомагав, якщо сам нічого не розумієш.

– Йому вистачить і вашої допомоги. Ми у вас ні копійки не взяли, ні копійки не візьмемо, і ні копійки не дамо. А ви йому, звичайно, допомагайте. Він навіть не хоче працювати, я його з собою кликав, а він не поїхав.

– А як він дітей кине. От і допомагаємо йому всі. Один ти осторонь залишився. Гроші великі маєш, а братові шкодуєш.

– Цікаво у вас виходить – все братові. Ні сестрам, ні мені, а йому. Чому? Вам що також наворожили?

– Чому ти так думаєш? Просто одружився він рано, діти одразу пішли.

– Тобто, якби в нас одразу діти пішли, то нам і робити нічого не треба? Ви б нам усе піднесли?

– Ні. В нас більше грошей немає. Не можемо вам дати нічого.

– От і добре. І порад своїх не розумних більше теж не давайте.

***

У Валерія та Надії народився син. За два роки донька. Слова ворожки повністю провалилися. Вони не розлучилися, не розїхалися і дуже щасливі.

Можна навіть сказати, що вони щасливі на зло родичам.

КІНЕЦЬ.